И не каждый свет, отблеском – счастье.
Навоспитывали бультыхнутых….
Євген Юхниця
Рань. Опів-на-сьому. Понеділок. Світ святиться.
Кому — рай, кому — не спиться. …а Зима-лисиця
Каламбур. Похмілля. Після п’ятої чарчини
Два сусіди тай рвонули ще до Василини.
Жах — вітрище…
як на збитки на Гринька і Гриця
прелукава знов напала хи́тка-кульганиця.
— Шоб та легше йшлося — і не по́взки і не рачки,
давай з тобою, куме, зіграєм в підпирачки:
Бо дорога вся промерзла, заковзька — в бакаях…
геть нема спасіння… (тут Гринько, вмить, в бік знову — мах).
— Тихо, тихо, куме… стоп… но-но-но… ти, держися…
Бо обом нам буде, не дола́ду, муляниця
(на оцьому гострім грудді), с-судна і простудна
Й не встигнемо то ми до Меланки до полудня.
— Чуїш, чуєш? Он кричить хтось? То твоя Харитя?
— Нє, то півень ше торішній, рижий той, шо в Митя.
— Він це шо? Чортиняча птиця - та нас в продажу?
От гидота: «не дирися», — прям у серце маже…
Бачиш? Бачиш? Ой Ти ж, Боже рідний… мамо-мамо…
Он Харитя нам навстріч несеться ше й з граблями.
— Нє, схаменися ти, то Петько-сусідко й лижі.
— О, тьху ти біс, знову я попутав — єлі вижив.
— Може ми іще тай завернемо до Параски?
В неї бурячиха, млинчики й кар-…карасики.
— Ой… тихо… свят-свят-свят... Микол-а-ю… а-ю… о-ю…
Он твоя Хар-и-тя вишив-а-є з кочергою.
— Ой, Харитичко, красунечко, милая — агов!!!
— шоби їй котяра чорний дорогу перейшов.
— Шо ти, шо ти, Гриню, не гріши сьогодні — свято.
Не хилися, не сідай, ой не лягай — стояти.
*
— Мико-, Миколаю, я благаю, умовляю,
От Хариті поспасай нас, — Мико-, Миколаю…
Щиро вдячна Вам,пані Ніно, за позитивне сприйняття
- а таки шкода, що Бог не дає в кожну хату зайти... отак посеред шляху ноги підкошує, а в чоловіків то благі наміри...
Ото світкували,куди йшли, блукали... 
