Дорога в праліс років відлюдника
Я прокладав її тростиною синього жайвора:
На перехресті дім майстрований із бамбуку –
І кричить наді мною Вічність
Ім’я одвічного крука – володаря німоти.
Піти й не вертатись (під якими зірками!).
Імена, імена, імена – тих, незабутніх.
Мертвих поетів і вершників.
Келихи, келихи, келихи – які не проносять мимо,
Які повні по вінця.
Письмена – про буття вічного міста сови
(Не вовчиці). Даремно шукав сиве марево
На островах, де завмерли сліпі мегаліти:
Дні журавлині і трохи води
З присмаком осені.
Сни.
Звірині слова
Перекладені вільним художником
На мову годинника-шибеника:
Віддай мені час. Мій.
Нині тут хазяйнує Еол –
Син Орсеїди, повелитель вітрів.
Врятувати палаюче плаття осені
Навряд чи зможуть Ясон із Діонісом:
Атаманту наснився «Арго» корабель -
Як пророцтво.
Лишається йти дорогою крука –
У невідоме. У сутінки.
не раз бачив круків що летять галасливо на гнізда як сутінки перетворюють вечір на ніч...
вони ніби не бояться темноти невідомого зливаючись
власною чорнотою з ніччю
респект
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
"Арго" - Гора, а може й горе.
Вірш гарний, сильний, а от імена це все розумно наче, давнина та правди ж в усьому відкорегованому чортами( чертили, воду мутили, мови нові з однієї вони й наплодили) нема.
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
"Арго" - це був такий корабель. Я так зрозумів, що мої твори Вам не сподобались. І Ви до такого напрямку поезії ставитесь скептично. У різних людей різні думки щодо літератури....
Дякую за відгук!
Я радий будь-якому читачу.
Дякую за відгук і розуміння! 
Чудова картина! Майстерно ! Повели мене в казковість,ближче до вічності. 
