Бува історії любові,
Що викарбовуються в плоті.
Себе всього віддаючи
Не залишається нічого.
А починалось, як в романі:
Усмішка, погляд очей карих,
Рука в руці і ми творці
Своєї власної балади.
Як виявилось, просто грали, мов у театрі.
Й заради чого: овації, квіти, фанфари?
Не той це дует, у якого щасливий фінал.
Уклін глядачам і у тінь, за завісу печалі.
Ну а титри, як в дешевому кіні,
Де сюжет бути мав незвичайним.
Залишився лиш присмак гіркий.
І останній рядок непристойно банальний.
Кінець.
