Як часто люди ганять осінь,
Вмовляв, дощами поливає.
А я люблю її серпанок й просінь
І золотом коли нас закидає!
Люблю світанки ранні, свіжі
І моросіння капель за вікном,
І шелест листя під ногами -
Я насолоджуюся, як вином.
Смакую плодів осінніх солод:
Медові груші, сливи, виноград.
І на повітря романтичне голод:
Плед, обійми, кава, книга, сад -
Як можна не любити осінь?...
Душу золоту, оповиту таїною,
І очі мокрі, сповнені кохання.
Її, що є справжньою, собою,
А плаче, бо пора прощання.
Не хоче Осінь залишати Сонце,
Пізнє літо, бабине усе плете,
Але ніщо на цій землі не вічне...
І журавлі у небо, й дощ іде, іде.
Та все одно люблю я осінь,
Тому, напевне, що ми схожі:
Обоє носимо у серці Сонце
І знаєм як це, коли мокрі очі.
