Лягає осінь дивним перевеслом
На сніп рясний моїх житєвих літ.
Не раз – не два на водах крига скресла,
Добавилось на древі роду віт.
Гортаю сторінки свої життєві,
Де більше чорно-білих кольорів –
Там – сльози й радощі, і довгі, і миттєві.
В очах моїх вогонь бажань горів.
Сьогодні ж на осінню позолоту
Тавром лягла непрохана війна.
Приносять смерті нам ракет прильоти
І не завжди їх ППО спиня.
Вдяглись цьогоріч в траурні хустини
Весна і літо, й осені пора,
Коли ховає матінка дитину,
А небо душі кращих забира.
Тоді душа народжує молитву:
«Прости нас, Боже, вбивства зупини!
О, скільки ж материнських сліз пролито,
Крові на всіх-на всіх шляхах війни!
Край поклади, нарешті, нашим мукам,
Адже таке крихке людське життя,
Щоб зраду пити і полин розлуки,
Бродить полями врат через сміття!»
Лягає осінь впевнено усюди,
Підфарбувала скроні і мені;
Якщо ми адекватні дружні люди,
То перемогу виграєм в війні!
19.09.2022.
Ганна Верес Демиденко