Жінка в береті, білому-білому,
Наче засніжений степ,
В сукні і, може, плащі застарілому,
Далі видніється ЛЕП,
Потім коробка із газобетону,
Даху немає - діра,
Груда металу, більш ніж на тону,
Білим "пабєда, ура",
Озеро, речі і чорні пакети,
Стежка і гільзи, мішки,
Далі шматок від якоїсь ракети,
Ще очерет і кістки...
Я б написав про квітучі, духмяні,
Буйні цнотливі лани,
Тільки метал тихо ріжеться в рані,
Біль проростає крізь сни,
Крізь несвідомість, волю, сміливість,
Завтра, майбутнє і час,
Крізь ту останню примарну можливість,
Де ще Ми віримо в Нас,
В ліжко, у ковдри, у каву, долоні,
В очі, у голос, в богів...
Жінка в береті, з дірою у скроні...
Вийшов навік з берегів...
ID:
959739
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 14.09.2022 19:32:26
© дата внесення змiн: 14.09.2022 23:12:59
автор: Аарон Краст
Вкажіть причину вашої скарги
|
