Увертюра тонка крізь простір лунає,
око моє в залі зіркою сяє,
як хвацько оркестр підкорює зал,
і ось на сцені казковий йде бал.
Гарненька й маленька, пушинка легка,
вона на пуантах свій танець вверта,
так ніжно й чуттєво гойда вона стан,
сталева пушинка, незламна мадам.
Чи тож бо Сельфіда, чи тож бо вона,
сьогодні прекрасна Мавка лісна,
у пір’ї Одилії робить батман,
а в залі лиш шепіт «Шарман,о шарман!!»
Софіти грайливо пускають свій жар,
і музика лине над нами як пар,
блискучий паркет все здригається знов,
а ніжки її все збиваються в кров.
Глянь-но в блискіт грайливих очей,
як іскри з вогню кидає в людей,
трагедію й радість сплете воєдино,
і пристрастю враз охопить невпинно.
Ти ходиш по сцені, чи то ти літаєш?
Кінчиком пальця паркету торкаєш,
граційна краса, містична Папесса,
оживає у русі твоєму ця п’єса.
Кохана ти сонцем, і мила зорі,
ти люба принцесо, дивись не згори,
Джульєтта нещасна, чи Кітрі красна,
у танці твоєму буяє весна.
Як чудово! Немов сходив на балет..
Згадалися довоєнні походи в театр - не зрівняти з кіно. Так само й балет, так само й опера. Слід обов'язково побачити й почути на власні очі. І я Вас почув, і побачив ті образи, які Ви передали. Дякую
Римма Іляшенко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Повіністю згодна. На живо набагато краще
дякую!
