Жила-була Правда. Звичайна собі Правда.
А поблизу неї жила така собі Брехня.
У кожної було своє життя і свої бажання.
У Правди був невеличкий двір, засаджений соняхами і чорнобривцями. Гарний, чепурний, веселий. Там росли рясні вишні, яблуні, гнучкі верби та стрункі тополі. Вона мріяла завжди жити вільно своїм життям і ніщо її не турбувало.
У Брехні ж на її величезному дворі нічого не росло,. А навіщо? Вона мала чорну річку-вонючку і жила з прибутку за її брехливий продаж. Та все ж заздрила сусідці, що у неї завжди лунає пісня, що живе в достатку і не звертає на неї уваги, тож Брехняі мріяла загарбати чужий затишний двір, а всім іншим сусідам брехала, що соняхи отруйні, а чорнобривці небезпечні.
Та Правда не зважала на такі витівки. І ніколи їй було: то сіяла, то доглядала, то урожай збирала.
От і вирішила Брехня помститися Правді за те, що та нехтувала нею стільки часу, не падала перед її величчю на коліна. І каже Брехня Правді:
- Слухай-но, сусідко, твої отруйні соняхи закривають мені все небо. А останнім часом від їхнього аромату взагалі життя нема. Зрубай їх, бо я ж сама цього не зроблю.
- Що ти, сусідко, - відказав Правда. - Вони споконвіку тут ростуть, ще задовго до тебе. Ніколи нікому не робили шкоди. Не буду я їх нищити.
Образилася Брехня на Правду не на жарт. І почала пригощати усіх далеких сусідів своєю чорною отрутою, а пригощаючи, вкладати усім у вуха свою образу на Правду: ну геть вона страх втратила, стала небезпечною для всього світу, адже соняхи - то найбільше зло. І поки ті розгублено слухали Брехню, якось посеред ночі вкрала у Правди найкращий шматок садочка. Відразу поставила там новий паркан і проголосила: "Він наш".
Обурилася Правда на такий злочин, хотіла викинути геть той паркан. Та не встигла. Підступна Брехня підстерегла, коли тої не було вдома, і відтяла іще два шматки праведної землі. А щоб Правда не змогла їх повернути, розлила навколо чорну отруту і запалила землю.
Важко стало Правді жити. Доводилося постійно гасити пожежу та відмивати від кіптяви Брехні свій квітучий край. Час ішов, та Правда не здавалася.
Аж ось набридло Брехні спостерігати, як гасять її вогнище. Вирішила раз і назавжди знищити той веселий край. І пішла вона війною на Правду, посилаючи їй підступно вночі і вдень надлюдські випробування, поливаючи брехливим брудом усе навколо.
Та не знала Брехня, що Правда перемагає все. Як не важко було їй, як не боліла душа від лютого гніву до ворога, вона зібрала усі свої видимі і невидимі сили, усю волю в кулак, і почала священну боротьбу. Вставай, мій рідний краю, вставай на лютий бій! І сусіди Правди не стояли осторонь. Адже усім давно набрид шантаж та нечесна та підступна Брехня. І настала Велика Весна, час Великої Перемоги, і зникла смердюча ріка, що перетворювала край Брехні на болото, а коли наступного ранку зійшло Сонце, і зраділи люди, і змінився світ назавжди, проганяючи темряву заради великого вільного майбутнього.
ID:
951934
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Оповідний
ВИД ТВОРУ: Послання
ТЕМАТИКА: Громадянська (патріотична) лірика
дата надходження: 30.06.2022 20:22:06
© дата внесення змiн: 30.06.2022 20:22:06
автор: Тетяна Бонд
Вкажіть причину вашої скарги
|
