Читаю вірш про подих літа,
Листаю білокнижні аркуші́,
Зливаюся із теплим світом
І якось легше на душі...
В всесвітньо тихій місцині́,
‘В гаїв зеленій глушині
Уже конвалії відцвіли…’
А ще так хочеться мені
За втраченим щоб не боліло -
Збулося, відійшло і відлетіло…
Минулого вже не вернеш,
А як то було мило…
Втрачати,.. то не вперш,
Життя людське навчило.
У всьому є початок і кінець
І літо лагідне відквітне,
Мигне і згасне промінець
В тумані безпросвітнім.
Та почитаю я про подих літа,
Що ліг на білокнижні аркуші́,
Зіллюся з добрим світом
І якось легше на душі.
Цікавий вірш! 
