Заплітаю самотність в мереживну ніжність слів.
Ні, ти їх не почуєш. Мій погляд не видасть слабкість.
Сталась зустріч у зареві, в чорній кіптяві днів.
Замаскую сум’яття в рішучість, погорду, працю.
Забуяли троянди. Не стану зрізати їх,
Бо ніяка оселя не варта пожертви тої.
Без коріння любов, то не забавка, тяжкий гріх.
Погляд зіп’є росу, красу вранішню подих втроїть.
І коня вороного у грудях сили смерч.
Риссю гордо іду і сама вже себе кохаю.
Вже для себе сама і безодня, і небо, й твердь.
І самотність встилає свободі дорогу раєм.
