|
"Жодне дерево не може сягнути кроною раю,
поки його коріння не дотягнеться до пекла", -
Карл Юнг
"Віками такими темними, ми були різбленні,
як фрагменти оповідань та казок
Місцями бажаними ми полонені, - Проти!
Вічність ми можемо подолати! Почуй хори
Невже вітер повернув їхні крики?
Ковані у крові трагедією
Темними були шипи багряної смерті", -
Dissection - Thorns of Crimson Death
Не для Дорослих, не для Дітей
Дотримуйтеся послідовностей
Тестова аудіо Ініціалізація 3.. 2.. 1..
(Пароль) - Ой, не пали ти тоє зіллячко,
що мавка любя тя виростила, - Помилка
Дотримуйтеся послідовностей
Тестова аудіо Ініціалізація 3.. 2.. 1.. -
Я бачу зорі, - Вітаю, - Запусти
Компаньйона, - Недоступно,
параграму матеріалізовано
Бажаєте виставити параметри? -
Кому Ти набираєш? - Закодовано,
при наступних відчинених дверях, -
Ким? - Третім паролем ("Мовчання"), -
"Ти ніколи не загубишся
Знайди Мене як зможеш
Моє минуле, яке хочу забути,
і більше ніколи не згадувати
Але що від мене тоді й залишиться?
Без сорому? Говорить Голос з стін навколо;
("Отже, коли вони почнуть усвідомлювати
І всі полишать Твою сторону
Чи згадаєш ти, чи побачиш колись
Монстра, яким ти став?
Повстаньте і припадіть
На цьому для вас все закінчиться
Ми невинні, нас більше не повалити
Ввечері Твоє правління закінчиться
Тяжка брехня, проклята корона
Важка брехня, Твоє серце Кам'яне!
Твоє серце Кам'яне!", - If I Were You -
Illusion of Leadership; Не говори "творити далі"
Це все має закінчитися, як і все нереальне
Але скажіть, Милі, що і мізки мої нереальні
Що ти їси коли нудить від усього що поряд?
Отже, коли вони почнуть усвідомлювати
І всі полишать Твою сторону
Чи згадаєш ти, чи побачиш колись
Монстра, яким ти став?)
Вибачте, Я трішки, - Загубився?
Кожен день Ти відпускаєш
Свою любов, це те що любиш?
Чого бажаєш? Древнє лісове море
Вологе і темне, холодне
слухає ваші відречення
Іудиними вухами, - Повзи!
Червяку донному подібно, -
Багряними від засоромлення
Та ніхто ті вуха не побачить
у темряві, - Що? Загубився? -
Лісова відьма? Що зробиш зі мною? -
Викохаю, натомість попрошу волосся
Але маєш знати, буду вирощувати
з нього Твоїх клонів, щоб пожирати, Гу!
Як вже поглинула Твоїх побратимів
мертвих, але мені потрібне Живе,
з любов'ю і спокоєм в крові, Blegh!
Виє Лисиця, чи-то дитя від кропиви,
бо з голоду наїлося, вона пече,
шлунок кровоточить, - Ніжніше?
Як воно, синку? Зупинилося? -
Бистреньке серденько? -
Люди проклали стежини
Ступай ж ти, дитинко,
і не спотикайся у хащах
Мені рідна така культура, - Відчуже..
Як любо Їй чути огиду передсмертну
поглинутих до свого світогляду, смерть, -
Тише, Синку, - Брехня.. - Серденько
твоє зупиниться, як я перестану дихати
І як відчуваєш вже вушком, мої груди
не здіймаються більше, - Ма.. - Відьма!;
Провина і Сором - це те що тримає цілою..?
Як там співалося, думала-гадала..
Тримай всі спогади близькі Мені
ближче до Себе? Ляснув пальцями.. ай
Один, дарував худобі розум перед забоєм
Другий, стер їй пам'ять, і собі.. ляснув, ех
Але ж Як любо..вбивати корів, з "ним"
у желейних мізках, ззовні не він, але там Він
Що Один, що Другий, легкодумні на ділі
А так-то заспівує.. як.. справді "півень"; -
Ти пальця об палець не вдариш,
яко на горизонті не видніється злиття? -
О', що за зоря, трясця.. Гігант блакитний
Але все було сонечком жовтим, стабільно, -
Коли це ти постарів, - Вихований цукерками
і "нічим", - Ти розбестила мою гідність
Це все ще любов чи вже дурість?
Чи завжди нею була, бруд під нігтями
Розбестила не упередженим ставленням
Все буде нормально, все вартуватиме того
Чи можна було впасти голим до обіймів
наче у землю, ще живим віддаючи лише дух,
що за симпатія, де прискіпливість, - Достатньо,
розбестила, і насолоджуєшся
стабільністю "нічого", монах;
Як прийде година, чи даси слабини?
Чи як і кожного дня - відпустиш любов?;
Вдихає, пробуджує, баче,
що в Моїх очах "інший", -
Не загубишся ніколи
Тебе веде Творець
Завжди вів до цілі
Показати, що цілий
Завжди вів, пожди,
сиди, нікуди не йди
Мені потрібно.. потрібно
Наздогнати решту..
Сидів чекав, хлопчиком
на матір, що залишила
лиш ж на хвильку
Вила лисиця, чи порося
Сидів, плакав, як дитя
Не дочекався й хвилини
Пішов шукати, загубився
Де мама? Ти ніколи
не загубишся..Хто мені сказав..
Хто сказав.. Я хочу додому;
Світло молодика якого снив?
Достатнього для осяяння мрій,
і щоб ті почали переслідувати
Мусиш сам через це пройти
Де Вона просто у легкості,
а мені від усього гидко
Навіть від ніжності її шкіри
Неприємно, некомфортно
коли твоє сприйняття наждак
Мене вивчає бог? Де Ти була?
Ти сама себе зруйнувала
з іншими чоловіками
Все бігала навколо,
не дивилася на мене, та ну вбогий
Залишу на час як охолону, а Я тобі
зраджуватиму, силою переданою
Бо ти не велика і втрата
Я мріяв про тебе раніше
З ким цілувалася? Гидко,
не хочеться плакати,
наче вік не бачилися, -
А мені хочеться,
неси свій хрест, неси
Ти перший кого
обіймаю засинаючи
це буде чутливо
як і все життя, -
Сила.. тривожно, але допомагаєш
пройти адреналінове сп'яніння, -
Інак, де до нього втома? І спокій?
Важка душа, тяжка ноша, миленьке
темрячко, світлечко, здивуваннячко
Як стати тепер тою, яку вартувало чекати
Бігай і думай, мені вже нічого втрачати,
бо я віддав свою молодість Пані-самоті
Твоє обличчя попливло справа
А я тебе несу, на ту гору
з яких пір ти став мені хрестом
Знайомі підганяють, - Швидше!
Прокляті, бідні жінки, блудниці
Та й скільки того життя, Боже,
а я й прокинулася-то тільки-но;
Не смійся Ти над мрією моєю..
Кинув любов, бо важко відчувати
кожну клітину тіла, цей магматизм,
що як Бог у Тобі, кудись веде,
щось верзе, розміряно, і тому
звучить все наче замудренно
Загубив він якусь частку
спростивши запитання
Якісь новозавітні слова
Без зав'язки і фіналу
Ти даєш темні відповіді самотнім
Піди знову шукати тої глуші,
але ж тут вічна весна, а там
все міняється, листя опадає
все ховає, під металевими каркасами
Племена мігрують, об'єднується
Підкорюють гриби, і відрізане Дерево
відмирає, прогнозовано, падає,
а на груді гостроверхих уламків
гриби свою фортецю облаштовують
Трутовики усіх видів і кольорів
не поверхами, а кублами
Хто куди в польоті стукнувся,
схопився і там вріс
Люди як виживають -
тікають, що тут в темряві робить?
Мігрують, об'єднується, воюють,
врешті находять чорну прогалину
Відкопують первісний фундамент, -
Пам'ять! Так не хочеться йти "туди";
А гострі погляди Нічників споглядають,
і перемінної весни під ними немає
Весна - це коли обнадійливий застій,
коли вже травичка розпустилася
та ряст заквіт - те вже літо
коротка весна, мало надій
бо ніколи не готовий до літа
Мій ранок - це до світання
як сонечко зійшло - то вже день
Мій вечір - золото вилите на Землю
Моя весна коротка, поки все не заквітне
Допоки холодні морозні вітри танцюють вдень
з прогрітими весняними якусь сальсу
І все стогне, стогне, падають ясени
Тепло, йде дощик, дує бризом
і запахом осіннього перепрілого листя
Щічки полів травичкою наїжачилася
Моя пора - це як ще не пустили гриви
Допоки не перецвіли медунки,
і спробуй мене знайти
Може десь в гущі дібров
Де на чорне покривало
падає дозріле вороняче око
З яким і йду до землі,
і до першої нічної прохолоди
мене не знайти, допоки
предки - нерви між деревами
не вознесуть мене слізьми
божими на червоній парасольці..;
Дивні Казки, саме йшла панна,
під зонтиком червоним, - Стоп,
нема діла коли діло у захваті
Якщо період в місяці - багато втратив
Вікторіанські мотиви, прямі сукні
Її гвалтувало четверо, п'ятий дивився
Не хотів від цього товариства
дворняжого щось підхопити
Пожалкував, бо на наступний день
їх всіх розстріляли шинелі блакитні
Щоб робили б ми? На чужій землі,
ведені кризою, навалою одноденок
Спаритися і здохнути під світилом,
висушеним, чи з'їденим болотом
ще майже заживо, стримування,
повага і "ведені" не поєднуються
в контексті життя, можливо тебе б
вистачило для її знеможення
І вона б не тікала, її б не пристрелили
За це вас стратити, а не за акт тварин
Приємність завжди перед розумом,
чи її потрібно надумувати?
З'їж з шухлі чи приготуй сам
Ах, де моя Відьма.. Чужа, Чужа!
Потрібно тікати, шукати порозуміння?
А Ти нього віриш? З Яких пір постарів?
Друзів дитинства розділила доля
Зустрічалися, забріхувалися
Справляючи краще враження
задля самовпевненості, ширячи
серед можливостей авантюризму
А зараз сиві голови виговорюються,
як в дитинстві, бо авантюра вдалася;
Дивні казки, шукають серед брехні
себе, та і знайти цілого не можуть -
Діти; Відкопати Голову, і йти гуляти
Містом, усміхаючись прохожим, йду ж
Нехай думають краще, що дурненький
Аніж бути тим захмуреним, не життєдайним
Присутність якого унеможливлює існування
Задля руху енергія мусить покинути систему
Час будувати філософію, час і їй відповідати
Потрібно нести свою унікальність; -Тремор!;
Стогнала, падали ясени
Мене шукала, я тікав
Надягнув спокусу
Не бачила, загубилися;
Виживання видів
Війна, Зоряна Гвардія
Мусимо викорінити одного,
що ніс винищення усім
Раз, Два, невже так потрібно
було ляскати пальцями
Якесь дитяче завзяття
чи мужність, героїзм?
Я мусив, з кимсь зустрітися
Мусив випити кави, перекусити
чимось легеньким, бо
коли є апетит у невротиків?
Що наче тримають всесвіт
від розпаду своїми коливаннями
Занадто близько дзвеніли мухи
Занадто далеко співали птахи
Березневий туман, землянка
Какофонія, наче в тропіках
Йди відчуй причетність, тягнися
Схопися вусиком, не будь як усі
Така втома, щоб під світлом
Творити? Соковиті плоди..?
Не смійся Ти над мрією
моєю, розумію сам же,
що дурне, те, що лелію
Ти знаєш, Така ж легка,
і така тілесна, Ти знаєш,
що вічність може і почекати
Немає в Тебе на її пустощі часу
Але ця Жага, що кидає у втому
І світить сонце, заздрість
мене накриває, що за втома
Під Сонцем, що тягне любити
Втома Безбожна, заздрісна
Просто вхопився вусиком
за щось жагуче, пекельне
Ідеал в собі, і приклад ззовні
Смерть Моя! Смерть Моя!
Я куплю у вас для себе усмішку
безбожно, камінням, як Емілі Дікінсон
Купюрами, не багатий, все віддам,
нехай там і буде на декілька карат
Себе продам за погляд на мене Ваш
Нестерпний, і як тебе кохати?
Така жага, сухість, така весна,
а далі лиш - літо, надія,
але ти знову одна
Все тебе мимо, така жага
кидає у втому, сили є лиш на те,
щоб лягти під його насолоду
З відповідальністю за свій час
без відступів від унікальності
свого, того часопроведення
Схопитися за щось міцне,
і самим Сонечком вигріте
Йду слідом, мене тягне
Моє заземлення, Невже
краще пізніше, ще й дорожче?
Не гучніє мій голос
за мною не підуть тисячі,
аби хоч тільки один
Така свобода, свій світ
Світ Суб'єктивний, Світе!
Я не маю особистості
для суб'єктивності! Ти
не значиш Нічого! Я мусив..
Я мусив з кимось зустрітися..
Так, а чи Я? Чи хтось зухваліший,
а чи не тому й достойніший
Ручками потягнули другого
Обопільно? Я мусив зустрітися,
але Мене випередили; Дивні казки;
Серед гуркоту трамвая кінь рже..
Хто Я? Де? Купки сіна на газонах
Гостроверхі менгіри, Дивні Казки
Містечко вічного веселого передвечір'я
Вдавана монархія, король - воля народу?
Чи революція з волею короля для народу?
Різність племінна на якій стоїть царство?
Чи спільність нації найдена через державність?
Жага пізнання не сита, величезна, вздовж доріг
на руках носять лекторів, компанії
Розмовляють про бюрократизацію,
про механізацію духовних цінностей,
як розмовляли б останні з інтелігентів
світлячками думок у тиранічній пітьмі
Все для щастя свого особистого
Моя компанія - замкнута
Голова за спиною, Бог в Мені,
і Цей проклятий нотатник, -
В якому записані голоси,
що з нір окликали, сюди звали
З нутра мого у темний світ,
але ти не один, - вслухав,
записав, тікав, голоси мертвих
Не спокушали (дівками?)
Знайшов усі "очі" у темнім лісі
поз'їдав, вийшов, залишив
лише скелет, який Чорнявий
знайшов разом з щоденником,
сміявся, - Ех, запізно,
вирішив навідати,
чи помер з голоду?
Череп беззубий,
пташеня, тобі пожувати?
Заберу, щоб пам'ятати
Що боягуз завжди виживає,
залишається останнім вмирати;
Маленькі кімнатки, високі стелі
занадто яскраві лампи
перемикачі десь в темряві -
дотягнися, занадто темно,
занадто світло, не звикаєш,
тіні, занадто чіткі тіні, -
Навіщо я допоміг тобі втекти
з тієї псих-в'язниці, ти вбивав,
і війна нічого не спише
Мирний час, натерпівся?;
Хто Я? - Ар, віддав його Відьмі, -
Зови, оклики, нори з Мого Нутра
Міг вийти, видумувати, садити..
Дочки Мої, О', Дочки, що Вам любо?
Чи болото, чи гора, кого ощасливите?
Коли полюбите людину, а вона вмре;
Заклята писанина, мушу повернути
Кому? Темний Хронік погинув
Наш - гуляє білими пісками
Де блакитні заходи світила
Де рідна рука отирає чоло,
і все-таке, що я можу знати?
Просто фамільяр, спаплюжив
Ні, осквернив, своїм похилим
почерком; Орнітоподи, коні -
персональний транспорт
Мусиш за собою прибирати
Приїхавши там звідкілясь;
І я служу Її замовчуваним велінням
Фамільяр, знищить Мене? Вкотре?
Закине у вогонь, та помру від її реготу,
бо стою все ще по власній волі, терплячий
Не дивися Мені в очі, - А як це останній раз?
Раби такі приємні, але залишишся один
без відвертості, антикосмічних тиранів
турбувало це хоч коли? Проблематика
в самотності, прокляття у дар;
Готуйтеся до екзистенційної війни
Священної, бо культура в ній - віра
Нас розділяє обізнаність,
а не якісь економічні класи
освіта свого природного дару -
це те, що нас розділяє
на обдарованих і темних
багатство і бідність,
заздрість і щедрість -
усе вже другорядне
Матеріально похідне
Нас розділяє обізнаність,
але я все ще тебе не знаю
твоїх дворянських ідеалів
межі маргінальної естетики
Не розумію чому так холодно
Стіни печери ще не прогрілися
Знову запізнюся, пізно вийду
Десь блукає Тінь у Темряві,
пішла з дому, їй соромно
бути тінню погрудь
висічених руками забутими,
щоб лиш не забували смішки
в кутиках губ людиновбивць;
Світло, Маргінальне дно
Нас розділяє обізнаність;
Йдеш міською пустелею
Думаєш, - Пропаща людина
Ніколи вже більше не воскреснути,
і нічого в минулому, крім фіглярства
Врятує лиш професіоналізм і бажання
Для мене? А хто Я? Це була б магія
Ось озирнувся, глянув кудись вгору,
а там зоря сяє, виблискує, осліпляє
наганяючи тривогу стискаючись,
розтягуючись, і більше того -
інколи гаснучи, змінюючи розмір
І навіть світло міста скляного
не засвічує її світла молодого
Її напував Місяць, старий Друг
Потрібне горно, Нове Горно!
Чорна прогалина оточена світлограями
Дивні казки, Залетить сюди хмаринка,
охолоне, скине сніжні крупинки
Хтось з похмурих - порадіє
Хтось з парасолькою - вкриється,
тугу їхню безлике не втамовує
Хто меценат усього цього колективу?
Під пахвою - Друг, заважає танцювати
Мої руки сплетені перед животом, Я -
Бастард, продав своє серце спокусі
Під пахвою - Друг, вигріваю такого як Я
Вигрітого у піску не світилом зверху,
а лавою знизу, під пахвою - Яйце
Надягни спокусу і стань незримим
І не виносити Тобі Його всім огидним
Голова Медузи шепоче в рюкзаку за спиною, -
А Ти чи не єдиний, з ким Я б могла бути, -
І Мені достатньо голови, була б Ти Жінкою;
І яйце тріснуло, а з нього лиш запах
протухлого жовтка, накриває мене
припадком злості, щось таке відчуває
письменник, дізнаючись, що рукопис
так і не дійшов до редактора в офіс
мрії розбились в слизистий прах
із запахом протухлого жовтка
мріяв про щастя своє даремно
напад злості, не-не-безпечно,
бо Наганяється лиш на мене
кудись в середину і до скроні
Шалено боліло між лопатками,
ноги відтепер желейні ходунці
поперемінна важкість у руках
Так-так, потрібно валити звідси
Доповзти б до церкви,
може заграють нотки надії
від уст богословів, яких
лоскочуть вуса любові божої
Та куди нам матеріалістам
Віра бушує в нас тільки в щасливі моменти
Яке це вже по рахунку, що за випробування
Тривалістю лиш в місяць, нагадуванням
Залишатися в Собі, і все лиш робити
з правої руки, в мене слабкішої як у лівші
Переключитися, концентрованим Слухати
Чому Саме цей Трамвай, бо червоненький,
як і найближчий Дерев'яний маяк
в кінці вулички за рюкзаком
Навіть не хочу думати,
як різниться рослинність
під різними спектрами
Далеко-далеко, йдуть лінії електропередач
На бетонних стовбах, десь навколо - жовтий,
блакитний, білий, пурпуровий, рожевий
Маяк виставлений кимось
Дійди сюди дотичними
Хто виставив ці Аппалачські стежки,
що сюди Тебе привели одноманітними
Що за садівник розсадив так саджанці?
Розставлені кимось дотичні маяки..
В Темряві, де й страху нема чим дихнути
Один колір не оточений собіподібним
Ступай за кронами, що кохаються
однаковим світлом, не слухай
Черв'яків, що говорять з власними
західними проходами, загубили
Вони загубили власний кінець
Під червоним світлом - нічого
зеленого, квітки на чорних стеблах
майорять яскравими як піде дощ
Паразити, живляться грибницею
Збирай безцінні унікальності
Народжені вивернутими
Вороже усьому живому
Спокуса, тут вона у ходу
Не бійся, Ти - невинний;
Як довго йшов? Як дізнався?
Скільки приходило і ніхто туди ж
не повертався, бо ніхто не знав,
куди прийде?; Часопроведення
найприємніше з жінками,
що прийняли свою сексуальність
Твоя - неважлива, з тобою ж вогник
Вони говірливі, Мені подобається
Все самі роблять, Я просто йду на зустріч, -
І Вона встала, Панна в сукні шоколадній, -
Куди зникли горобці, мусиш прибирати,
бо сидиш ж на шиї, сидиш на спині
А на центральній площі
де те каміння під куполом -
від якого розходяться вулички променями
й далі по сторонам, грайливими променями
Одноманітними, стоп.. вже було, в Нотатнику
Просто всі блукають примарами, оман,
бо на шляху лиш до когось, не "чогось", -
Що у Вас? - Це вже було, - Що?
Ні, Ви зайшли тільки-но
і Я б запам'ятала Ваше лице, -
Кондукторка, - оглянув кишені,
У променях стелі Дівчина у шоколадній сукні, -
Заєць значить? Вам прийдеться вийти,
а як "Ні" - Ви зафіксовані, усміхніться он туди, -
Я не знаю як тут опинився, Вас побачив.. - Зі
Мною вже фліртували і не раз, але ніколи,
щоб проїхати безплатно
Щось кругле під пахвою
Заважає оглянути кишені
Під серцем, в сажі і пилу
Записник, два проліска
як закладка, запис: Ти -
Дурний, - Вам краще вийти,
і Я Вас забуду, (не хочу,
щоб Мене забували)
Любити багатьох -
не любити жодну;
Чи Бог без особистих переживань
Переверне сторінку, віддасть
за мене фотокартку, і прочитає;
Що? "Писав"? Нас розділяє обізнаність
Природній відбір, жорстока форма
Дарвінізм-лібералізм - темний кат
боязливим, все в твоїх, в твоїх
кишках, вихор хаосу опускається
на тебе, та Ти сильніший, Пам'ять
Він лиш надягає на тебе жовті ряси
Князь у Жовтому! Жовтий Князь!
Навколо Тебе забиті на їдло собаки
Схудлі, одні кістки та хутра кошлаті
Твоя права рука здіймається до неба
Ти наче вказуєш напрям душам дитячим
Недолугий Бог, Останній, Твій вдих
безсмертний Я у власного немовляти
відбираю, Він завирує над Твоєю головою
з рештою, симфонією з крику і плачу,
що не засвідчить перед судом Твоїм,
а лиш на людському, Самотній
Цьому злу є сили дожити до кінця
Над голою блаженне охкання
Ти ніколи не виступиш проти
останнього компаньйона, Проти!
Вихор хаосу опускається, помста!
На тебе, та Ти сильніший, Пам'ять
Він лиш надягає на тебе жовті ряси
Князь у Жовтому! Жовтий Князь!
Навколо Тебе забиті на їдло собаки
винюхують душі заблукалі, Пастуший
Бог, Говорю, Говорю Вам
Я - є двері вівцям
Безформні послідовники
Ці хребти - не ваші
Шириться хмара хаосу
Бездумність втамованої жаги
Ця жага не ваша, спрямовані
Ваш Бог не досяг Нутра,
газами якого живиться
Сил мав, а не виліз навіть на світло; -
Мені навіть тебе жалісно поглинати
Я залишу одну клітину, - Щоб пам'ятати? -
Щоб був заручником разом зі мною у цім тілі
Самотність, Ти все ще не зрозумів, що один?
Голос Твій гучніший за мільйони смертних
Але Вони не поклонялися Тобі у молитвах
Ти сам, а Ти лиш Собі сам, не так сумно,
коли поруч хоч хтось і не побажанню власному?
Ти не можеш зробити рабами людей доброї волі;
Шириться хмара хаосу, -
Всі спогади Мої - тепер ваші
Розсіяність у пошуках праці,
якій немає слів для опису;
Це гірше смерті виду
"Остерігайся Плоті,
і сили яку Вона приховує."
У Неї є все для того,
щоб ти забувся, натомість -
віднеси мене у завтра
Де все ще "Ми" існуємо
Чи егоїстично, що там
за потойбіччям?
За чорною сферою?
Молочні ріки
Безкраї зелені лани
й душі звільнені пасуться
Налитими вим'ями капотять
дітям порослим із землі
О', Омийте Нас, Небесні Потоки!
Дитячі мрії, що все ще вижили
Остерігайся Плоті,
і сили яку Вона приховує
О', віднеси мене до завтра
Одержимий, так просто містику,
коли тепер любов - творчість
Просто смажиш Рибку під собою
Рибку ловити - такий архаїзм
Всі прийняли у Собі потік
Просто послужи любов'ю смерті
Ніяких догм, нестандартних рішень
Поки ніхто не кричить "Досить!"
Брати холодною, сирою -
те як пити молоде вино, - Марнотратство!
Але ж як приємно б'є в голову, - Хто тут?;
Де ви Боги, природній відбір
вийшов із-під контролю
вийшов із-під контролю
Врода не значить більше нічого
Як не здатен презентувати її словом?
Хто вирвав язика мого? Ну і добре,
оправдання самотності є у німого
Таке доступне все, що більше лежачих обіймів,
окрім їх самих, а тобі б за річки потриматися, Тобі
б Дещо більше за обійми, але менше за сплетіння
Що за траур по швидкоплинному життю
І чи лежиш Ти, як Вона лицем над водою,
розкинувши волосся медузою
ловлячи ним мілюзьгу, звабить і
обплете, паралізує, як вже ним в'юна
розчиняє живцем, болить, пищить,
зрозуміти б для чого це все, та біль
вище розуму, що за нігілізм, істина -
лиш в тобі, тоді життя - безпомічність
Як це помирати кожних п'ять хвилин
Древні Боги шепочуть, - Приєднайся!
Спіралі на спинах цнотливих
почни вирізати, нестерпний!
Прийми, прийми наш Дар!
Бо ця боротьба буде і в кінці,
пройди її, поки молодий
"Дім Скорботи, Ти не Один, Прийди!" -
рекламна вивіска ментальної помочі;
Це нотатник, без поміток, дат
Потік свідомості божевільного -
це, а не щоденник, читай на
людях його, тільки на людях, -
повторювала Мені Відьма
На самотності є дещо з духом,
який вартий ціни, спостерігач;
Втямити холодним думам,
що тут їх підтримують,
і як смішно виглядатимуть
ці записи, коли не один;
(заповнюю прогалини
це так страшно,
бо це ось остання);
Ні, не було стимулу, знаєте
Побути хвилинку на самоті,
чи хоч хвилинку з кимось,
що за агонія, Докторе?
Система винагород,
так подумаєш..і справді -
заручники, чи Докторе..
Чим ви думку відганяєте?
Докторе, типу ми - "спрямовані"?
Ну тоді всі дівки спрямовані "наху.." -
Досить! - Як можна було зробити
три помилки в імені з чотирьох букв?
Колісниця божественної правди! Л'! Л'!
Моя еволюція починається тут і зараз! -
Агресивна поведінка, переведений, -
Поверніть в корпус ресоціалізації, -
Агресивна поведінка, переведений!
Тут Я деградую, без патернів
напрямів, Я Деградую;
Заклята писанина, не Мій
Щоденник, наступна сторінка
Почерк інший, друкований;
Все занадто швидко, Час
вгомонись, що за момент
і це лиш ж на самоті такий
Все пішло вслід за кораблем,
як почав кріпити вино спиртом
Синичка ласувала суничкою, Що?
Коли Мені було добре? Башмаки,
настільки зимові, що вогкнуть
від ранкового туману, шкіряні..
Добре, що не трапаки.. "хто Я"?
Чи було Мені добре? Безперечно,
коли відчував спокій, це лиш агонія
Агонія продовжується, а з виду - ні
Це все лиш для спокою лікарів
Я й після Вас моржував,
це не нормально, гадаю
Ви самі себе заспокоюєте..га, що?
Трясовиця, треморні припадки
Лікували ви лиш з виду, занурюючи
у крижані ванни, що з застібками
для рук і ніг на боковинах, на дні
Це допомагало, але лиш тілу, труна..
Агонія продовжувалася, лиш для Себе
Ви те робили, бо я почувався краще,
коли трусився, у ванній я був спокійний
лиш з виду, навіщо ви мене обнулили
Тому що в агонії не був думним,
гірше тварини, що просто повзе
Існуванням-червем, на шляху все жре
Добре-погане - все, бо рух вперед
можливий лиш з відкритою пащею
Це все він, Черв'як, щоб ти не робила
Руйнівник, а чи творець, дух - інструмент,
чи несвідома картинка (Привіт, Діано
Я знаю, Ти це читаєш, як і все
Але ніколи не зізнаєшся більше
Так, я все ще йду один нахуй,
і це вічність займе, поки людина
остання не вмре, і не кінчиться
у цей метавсесвіт напрям
Відкидаю перекур на 10хв вперед,
якщо перший сірник затухає
Як ти і не радила, але зв'язав
корисне з приємним, банально
Та тримаю цигарку між губами
не маючи й опісля сил її підпалити
Безсенсове, Надіюся Ти голодна
Навіть ситою Тим, що поряд
Просто закуска, поспішила
Голодна, хоч і до нудоти сита
Це для чого? Тобі краще Врятувати,
Врятувати, Врятувати Себе, Мала
Поки Він Тебе ще й атомом не зв'язав)
З якого ти племені? Важко з чужими?
Але що не зробиш ради нової крові
Послужи смерті, вийди з хащів
Щоб в тебе увірували, підемо назад?
Не знаю хто Ти, але знаю де Ти
О', як Я на Тобі відіграюсь,
за всі роки, будеш ховатися
Твоє задоволення -
продукт побічний
Це - Життя, безперечно
Твоє задоволення -
продукт побічний
Любов - вектор найжирніший,
що веде під ручку у вічність
Як Тобі персоніфікації.. - Моя
актинієва отрута лиш від злості
Чим Ти хочеш, - заземлення, -
щоб Я тебе накачала? -
Вже було, Я жив з Відьмою, -
скільки пройшло часу
Викривлення, все ще Стоїть,
заклята писанина, або вражена
Платою, яку передав, її ж минуле;
Старий щоденник, загублений
Ще до зустрічі з Давіною
десь серед білих дюн часу, -
Він не покидав мого Нутра, -
говорить Бог, він хроніста
з мертвої гілки, Ар',
спалив свої хроніки
Величні ті гріхи сиріт Сонця, -
Та що там? Війна Древніх
в прямій трансляції?
Жорстокість - завжди первородна
Технології їй чужді, як і все від розуму
Ти мене не здивуєш, ні вирізаними
матками, ні сажею у дитячих яслах
Бийся за можливість знову пройтися
дрімучими вуличками в тіні яких виріс
Може вкотре, віднайду себе малого
І вкотре виведу себе до світла у двір
до дітвори, і не бути самотнім
Мені до цих пір, естетика бруду
Маргінальне дно, світліше за світло
Кудись поділося відчуття винагороди
за дитячим, тривожним пізнанням
На наші позиції кидали дивізію за дивізією,
але взаємодія різних військ була ніякою
Хотілося йти звільняти, але б зав'язли
в марнотратстві чужих життів і ресурсів
Це якась метафора на любов, складна
Знайти б шпаринку сидячи в криївці
Тебе накривають її хвилі, безладні
Відбиваєшся з далека, бо це не той бій
в якому хочеш зустрітися лицем до лиця
Дарма записав, і не стерти, бо на папері
А коли любов поважала хоч одного,
в парі тільки лиш і шукаєш їй слів у повагу
Безплатне кохання, розчарування не буде
Не виставляйте ціни, щоб вам було легше
віддатися закоханості, так і зректися Її
Ні, стерти, щоб мати потрібно себе поважати
і витечуть з кров'ю змарновані можливості
Бийся за можливість знову пройтися
дрімучими вуличками в тіні яких виріс
Навала! Бийся за темний гексагон,
що пульсує веселковими променями
які розходяться з кільцевої площі;
Смерть!Смерть!Смерть!Смерть!
Комуна, двадцять тисяч жителів
Працює на благо довірливих стосунків
Ми взуємо усіх, що того потребують
Далі - слово Вождя, - Навіть як проти!
Ідеальна цивілізація! Як не Нам,
так нащадкам! А Діти? Дають диву і
дякують за Фундамент суспільства,
що в центрі Скляного Міста, - Ні?
Не хочете тепер особистості в ідеалі?
Що за сила тримає вас досі за межі імперії? Страх?
Як же безкрай власного внутрішнього всесвіту? Ляк?
Обмежене сприйняття реальності
Замкнутість - деградація, пошуки
Ворогів навколо, ця невдоволеність
не прийняття, мені це не подобається, -
Зламай авторучку, спали чернетки,
і займися вже справжньою роботою!
А як спіймають - кайся, кажи
"Це все Божі зайоби, Я - атеїст";
Мала, береже мій сон
Це все для мрійників
Чекаю на тебе під сходами
через хвилинку, було брудно
прийшлося стелити камзол
Місця було вдосталь, тендітна
Щаблини вусами поплелися
Темно, та в її косі - вогнецвіт,
видно обличчя, велично
Під червоними дубами все чорніє,
наче погоріле, все росте з грибниці
Тут і там можна вступити на капкан
не розкритого суцвіття, желейні мізки
Вони вбачали у цьому велике непорозуміння, -
Все виправиться, - говорячи десь на блокпостах
людям, що втікали від цього порятунку
Ми ніколи до цього ж не говорили,
як ми врятуємо одне одного від себе?
Ваш говор фамільярний, наче знайомі
ми вже з його пихатими жестами,
брудним словесним виворотом
і агресивною сентиментальністю
Ви вб'єте усіх в тому напрямку,
куди кинула привіт рука повелителя
А потім зґвалтуєте, або навпаки, спочатку
Банкет у Сатани обірвали, ми ж Кричали, -
Рятуйте! Від прогресу? Свободи думки?
А як же Мистецтво кохання? А ціль явна?
Ви нас трошки повбиваєте,
а тих що виживуть - погладите
по головці повторюючи, - ви не винні,
ми вас любимо, молода нація, -
яйце сказало Півню, - Стухло,
ку-ка-рі-куууу, кх-кхе, Світлоносний
рже, ганяв ніччю табун кобилиць
Любився, - Божок їх просто сміх-стид
Як ж хочеться чогось масштабного,
щоб усміхнені герої були по обидва боки
І звісно, я не вмішуюся, просто "завжди є",
того й достатньо.. Ар'е? Ха, копія..
А мені метаморфози з тентаклями
швидко набридли, - думку жене кінь-
Індивідуалізм, - Пожаліти Дівчинку?
Вона ще тою розпусницею була
за життя, не врода богів спокусила
Хоча звісно і не без неї, але "таке"
Як написано далі в тому Щоденнику
Таке "Волонтерство" - це дар, так, -
перед мною у повітрі явився
Чайник - товстий півень
і наблював чаєм чорним
Мені у чашечку, яку, О',
тримав у долонях, горнятко, -
Графе, лимонного тістечка? -
Це якийсь жарт? - Ах, що за бал
Не напивайся, а то як ж кохатися?
Інтелігенти, відьми, розумні міщани
Пасивні божки, що наче під ефіром
Вечірка для тих, що знали дату
сказану наприкінці останньої гулянки, -
Як це розуміти? - Як я можу бути
життя проти? А як ж Його Пороки?
Чим змію тримати косу? - регоче,
Пари дотанцьовують, одинокі -
знайшлися, розбіглися по куточкам
А Я з Мхору не звожу погляду,
який з цього краю Ями не більше долоні
Чую стогони, ні, не від чийогось люблення
А когось "знизу", вкотре Від "Отця"
щось відділилося, але Я не втручаюся
Гірша версія батька, нічого не очікуй
"Зло родиться яко люди помовкують"?
І попливло оте ґрунтовими водами
слизом своїм розносячи заразу
по якихсь ізольованих племенах здичавілих
Що? Війна? Яка війна? Не люби, не втратиш, -
чайник зник з горнятком, і Кондукторка стоїть
тримаючись за поручень, схилила голову
"Обмінно-Страхове Товариство № 2" -
Вивіска, і зупинка, чому ніхто не їздить?
Бо занадто повільно, бистріше пішки.. -
Не читати це на людях, скільки чуйних бужу
І не здивує Мене навіть і Сатана, вже бачилися;
Стало нестерпно тривожно, "Я" стискалося
до цятки, тиснуло на неї тіло, важко,
щось боліло, не зрозумів, що саме
Так важко бути ментально здоровим,
коли це лиш перше твоє народження
Не справився в житті минулому, повтор..;
Дивні казки; Кішечка і життєві Гроші;
Пікселізація спогадів, якщо довго
протримаєш - лиш колір і залишиться
Знайти би маяк і знов його підсвітити,
той колір з яким асоціюються її вилиці
О', Поховайте Мене з Моїми грошима!
З Чужим часом який Я забрав з обігу
Це Влада, що як старцю - молодиці
Владарюю над часом, так як можу
Не Я це розпочав, а старе Вино,
що століттями у підвалах мориться
Поховайте Мене з Моїми грошима!
Кішечко, Твій язичок такий жорстокий
Рух тільки вперед, назад - як схочеш, -
Недостатньо! В зимові лиховії
Ти весь скрипів і гнувся, боялася
Впадеш і я з тобою ж вб'юся
Кішечка вилазить із дупла, виводить плечі, -
Дякую, Дубчику, що в собі перезимувати дав
Годував полівками, що завелися між корінням, -
Так Ти повертайся, Я буду стояти де і стояв
Обнадійливо пустив бруньки, маленька Доля
Останнім в околиці, майже вже літом,
а навколо жовте поле марен медових
Не проганяти мишок, ні-ні, буде чим живитися
Їй, Це ж мене і вбиває? Що за симбіоз Нам..; -
Думаєш, Їй немає чим поділитися? -
Достатньо, Тебе приходиться носити
Але й я не Пастух Лісу, не живий древень
"Обмінно-Страхове Товариство № 2" -
Вивіска, - обміняю тебе, на те, що тут в ходу
Що в мене цінного? Яйце під пахвою.. Ким Я буду?
Вони не літають, хоч є крила, дракони? Янголи?
Не та маса, кістки не пусті; Панна з молодиком,
що вбраний як жрець язичницького культу
Він тримає їй парасольку, Вона Горда, сніг,
але це щось первинне, Лимонна суконька;
Не забувати дивитися у вікно, куди.. куди..
Я повинен був донести це Тіло?
Люд гуде, вуличні продавці, масажисти
І така легка концентрація стимульована
контактом зоровим до віталень відкритих;
(О', хмаринка, сховай Мене від його взору) -
Для чого тобі чашка під диваном?
Ні, не зважай, все нормально
Якби прибирав перед приходом -
її б забрав, а значить - холостяцька нора
завжди чистенька, - Або.. вистоюю
прекурсор для крему Азазелло, - далеко..
занадто далеко, концентрація втрачена
І що там за "або"? Стук-стук, Спокійно йде
Фасади безликі, але жалюзі відкриті
Що як вітрини, - Дивися! Хтось там живе!
Він ще не вмер, Відкинься і споглядай гнізда
Воля - культ, питання поваги вкотре закрите;
Трьох-колісні автомобільчики, кумедні
"Не зважай" - так просто? Занотувати..
в кишені внутрішній був і стесаний олівчик..
Гроші для Кішечки, чужий час, як купити?
Писати словами сюрреалістичні жахіття,
як ті картини Дивних звірів, Майстри..
Що за чудовий напій "Маргарита",
вічний спокій усамітнення, мріями..
Дикі, грубі, невмілі, кістяні, худі руки
Скам'яніли без дотиків, для чого знання
як не маю мирського, недолугий бог
безвладний навіть над власним вибором
Чи зможу я знайти віру і надію,
щоб поділитися з цими людьми,
що просто вирощують гриби?
Чи Я хтось, що розвеселить їх?
Майстер возвеличування чужого слова?
Всі ці історії пролетаріату, спільний труд -
немає вище блага.. Продати б свій дух
дияволу за спокій з відьмою,
і більше нехай не палає
голова якоюсь "душею"
Став майстром, трояндами поплилися
руки, зрадник посеред раю, загубився?
Мені тут не місце, відчуваю, по своїй волі, -
Хороший Хлопчик, спали всі свої чернетки,
і піди працювати, стерилізувати субстрати
і ємності під міцелій левової гриви
Куди тобі варити спирти? Шахтарити
будеш? Такі в повазі і заможні, бо сміливі
Та куди тобі шпалі двохметровій
по кротовим норам повзати?
Як і для варіння тої браги
чи є у тебе знання хоч для сплавів?
Та куди тобі вище по технологічному древу..
Залишається, приректи цю особистість
або повертатися у хащі, забудь про спокусу
Або вивчи мову, отримай мультипаспорт
і живи на соціальну допомогу, говорять
вистачає навіть, щоб сходити до пабу
Всі ж тут блукають для "когось"? -
Я відкопав тебе саме для підтримки, -
Я в заручниках? Чи спустиш монети
на пійло, чи будеш купляти мені спіднички? -
Такого важкого вибору життя мені ще не давало, -
Щасливчик, в цій торбі нічого, лиш полин і ..
Тут душно, я задихаюся, Випусти! Випусти! -
В Мене на Тебе величні плани, схаменись
Під вивіскою «Тютюновий магазин", Я зайшов
кудись у вись на дві щаблини, не отрута - ліки
О', Боги прийміть цю отруту за ліки!
Як воно там..? Спростить прийняття,
навіть як те прийняття пасивної долі
Травка - ніколи не змінить твій стан,
це не наркотик, лиш наявний оголить
Тому - Вона лиш для щасливих, як і любов
Приречені вбогі, хоч там весь їхній і порятунок
Приречені, тільки як ти не хочеш перейти чорний бордюр,
якому ти тепер паралельний, з сірого бетону на бітум
З ображеної тварини зі яблуком у шлунку, Забродило
До чогось що від небуття труситься, Зате - не один
Колись Я був молодим і вбогим, але крізь роки -
Я більше не молодий, - .. а ще, бо у віконці
цього Трамвая було видно герань та Брюнетку,
що задумалася, бетонній стовби і паралелі
ліній електропередач, йшли далеко-далеко
Люди, їх зв'язали, але в салоні від них пустіло
Одна лиш Кондукторки спина, і вазончик герані
Концентруюся, хто Я? Ні, хто така вона?
Перстень на ланцюжку, символ спокуси
З виду срібне, але таке важезне, чому?
Що Може бути сумніше за Однолюбку?
Що може бути жорстокішим до пам'яті,
як перебитий ідеал мертвого чоловіка
Несвідомим серцем, що завжди в пошуку
Розум Сприйме це все нормально, боляче..
Не заганяється думами "Чому не боляче"
Як Я могла зрадити, розцінила безсмертне
примірявши до смертного, невірна, безбожна!
Що відчуватиме чоловік, який її кохатиме?
Якусь збочену егоїстичну насолоду?
Чи благословенне відчуття впевненості?
"Я не можу цю жінку розчарувати"
Що ви можете знати? А чи шукали
у вбитих гаманці, ні, не ради грошів
А ради фотографій подружок чужих
"Я не знаю де Ти, але знаю хто Ти"
Ідеалізм, як є кому за тобою плакати
Ти щиросердечно покладеш душу
На вівтар збереження різномая видів
Героїчно живи, або героїчно вмри
Коли тривога розбиваються
об щось значно вище
за стрімчак щасливості
Це відчуття естетики
у повній скруті, як надія
Смерть - це надія
"Призначення - це надія", -
Володарка Озера, - Та це
не щастя, що - ейфорія
Лиш первинна злоба
Ейфорія - це тривога
Шось дитяче, невинне
Шукаєш наче спокою,
і позбавляєш себе "чогось"
І позвуть мене на боротьбу
Ті, кому є за ними плакати
Тих, хто не згадається
і приємним спогадом
для дівочих нічних пестощів
Але як добре в блакитній шинелі
мені буде, легко, незалежно
Бо маю в руках - аргумент,
чорну в дереві шестилінійку
Йдеш воювати як нема нічого
Йдеш воювати як є що втрачати
Йдеш воювати шукаючи смерті
Йдеш воювати шукаючи стимул
пожити; Зупинка, деревце голе
Білка, виморгує, кодом морзе
"Во.. воно, набли..бли..жає.."
Як ще довго опісля цього
пройде часу, щоб перестати
бачити воєнізовані символи
Покоління ще будуть хрещені
цими асоціаціями, боротьба
Ця боротьба не буде забутою
Влада вбивати у захист гармонії
Вона буде жити, жити довго,
лиш щоб мстити, мчати
крізь хвилі чорного моря
і нищити все перед собою
виставленим тризубом, думами кріпнучи
Як ненависть може бути такою нерозумною
Ви ж ніколи не були в цих краях навіть гостями
Невільники, не серед вас Ваш очільник волі
Слова Вождя - закони, ваші кокони
від екзистенційної невизначеності
У голові лунає пісня Війни
Гуркіт барабанів доноситься з глибин
Гуркіт бойовий і повільний, маршує
З пекла на гору і в жерло вулкану
батальйон за батальйоном
Біле мережево фати
за якою стояв світанок
Що за Трофей, гляди
Усміхаєшся Мені, вбивці
Мерзле болото, і вітерець,
який тобі подобається
Прохолодний весняний бриз вмиває
Добре, що не побачиш моєї смерті, -
Тебе там не було, не можеш знати;
Ментально не концентрований
Болото під ногами дзвенить вночі,
затягує до себе у день, башмаки
Настільки зимові, потужні асоціації
щодо картинки перед очима
В моменті вічності перед смертю -
завжди приємні, болото і кров
Мерзле, і грайливе.. - Люба? Любиш
Завжди любиш те, що мені приємне, -
Твоя хімія буття ще заграє
Підхоплена культурою
Тією любов'ю предків до оточення
Мовою і образами - їх способом спасіння
Краплина молока донесена, збережена,
бо не витер з губ дитинства подорослішавши
Ще розчиниться у цьому вихорі кавовому
Відчуєш ще яка вона густа, - Це життя?;
Такі прості слова, невимушені, - Читай Її;
Й після них було все не так як раніше
Те був - початок на шляху до вічності
Безповоротний момент
Біле мережево фати
за якою стояв світанок
Вимазали кров'ю
Я мусив повернути
Їй те, що забрано
Ворогом, Спогад?;
Хто Я? Де Я?
Лиш спина Кондукторки
Заземлення, тихо-тихо
Вона плече-плаче; Пообіцяла ж, що поплаче,
і відпустить, але нікого так вже собі і не знайде,
а потім прокинеться від дивного сну, де Він
сидів навпроти неї, суровий погляд не зводив,
а в кінці усміхнувся, як перед смертю коханій,
і відвів погляд, але ж ще не знайомі, встав і вийшов
І та мить з поглядом його втішливим в сторону
перекрила, спростувала цю годину німого осуду..
І стало так легко, вартувало воно того! Ощасливила..
В цих похідних на верхів'ї меча індивідуальності,
що виводить епітафії на внутрішній стороні черепа
Усіх об'єднує спільне бажання кохатися - Це щось,
що всіх заземляє - не відлякати, зацікавити
Так зоряна поетика з землею зустрічається
Коли була вища ціль? В які еони, інак
душа бідніє і показується її кістяк
Спочатку злізає шкіра, твій лик - хмурніє
Потім опадають м'язи, висохли без тертя
Залишився лиш кістяк, ходиш, штурхаєш
претензіями, пасивною агресивністю
у безсиллі радіти, і скрізь «я», і «я»
Кохайтеся, ля, а то це як з бідністю
Не доглядаючи за собою, не їси - тим
ти показуєш тілесний кістяк, а симпатія?
Ось вам і культурний коловрат; Чи не так?
Взаємне волонтерство, як все запущено..;
Як ж легко містику, прокинувся, помився -
і вже красивий, знайти б таку панну, ах
Надягнути чорну робу, щоб не було видно
бруду? Над кишенями нашию грибочки,
ніби вони ростуть з мене ще живого;
Пара за столиком, відводять погляди
Потрібно допомогти, німе побачення -
це коли усмішки, а не засоромлення, -
Від одного до десяти, настільки душно? -
Двійка, я не в собі, - Як і я, що ж
розходимося як ті в морі кораблі? -
Знаєш, що таке щастя? - Щастя?
Це можливість бути самим собою, -
Тоді Нічого не має значення, крім того,
що Я тебе хочу, з першого моменту,
як побачив, я б тебе винудив силою
до злиття, бочкою з кислотою, - попиває, -
Тебе розчинив би собою, солод Зла
мого пізнай же у цій залежності
Цяткою посеред Нічого, - як заливаю, -
Волала б, але в роті твоїм мій океан
Ти б волала від тільки не одного болю
Благала б смерті, цятка посеред Нічого, -
Всього, в мене аж матка стиснулася
і опустилася, Тобі назустріч, - Вже було, -
забагато наговорив, тікаю, вібрації
фамільярні віднайдено, бог, а чи брехло
Але різниця в чому, в переконливості?
Завмерла, - Я б вивчися, і став Безформним,
щоб лиш таке з тобою зробити, - це він сам, -
На якусь соту ніч ти вже мені огиднеш,
але не це відчуття любові до страху твого
Яка насолода мені в твоєму руйнуванні,
а яка для тебе коли кінчу
і почну Тебе відтворяти
Я прикрию тобі твої очі,
від жахіть метаболізму;
Мерзле болото й гаряча кров
перемішано - перед Очима
Спина Кондукторки задумливої
Як відьма свої чорні одіяння
Вона носить печаль крізь усмішку
Чи Я той що у повазі у шаманів,
бо перейшов до іншої статі
І співаю, кричу, так високо
як не зможуть голоси чолові
Концентруюся, не знаю куди глянути
На небо із вікна - рожевий Спутник
Повернувся спиною до публіки
Яке вже порахунку ядро Він розчиняє
Хтось це все вивчає? Це полум'я
яким користуєтеся, воно вас пожре
У пітьмі за ним зірка сяє все різуче,
а він оголюється як листопадний сад
й потоком світлячків, як опалим листям
напуває молоденьку зорю, її жагу
Вічно голодну, навіть у скорочення
часу свого існування вимагає, - Більше!
І Схід Її вимальовується все сильніше,
і душа не гасне, світить, як і раніше
Хмаринка, сховай Мене від її взору
Зірочки, вас любити неможливо
Занадто схожа наша фізика, - З'їхав;
Мова, всі йшли сюди, хто звідки
До перетину шести променів
Але мова одна, різні лиш говори
Нічого не розуміли лиш Моряки з моря,
що прийшли блакитними Куполами
Насупленими гримасами тривожачи
прохожих, як ті, що ображені на світ,
бо той дав їм менше аніж вони вимагали
Все навколо - вітрина, обміняй, купи словом,
за нього можна навіть помацати, і не тільки.. -
Смак Печалі і Плоті, Солоденько!
Смак Печалі і Плоті, Солоденько!
Намісник Моєї волі співає подумки
Чорнявий сидить на порозі, повторяє,
а над ним на балконі великого будинку
в бельетажі дивак і руденька
Перед ними дві вази повненькі
з персиками та манго, щось п'ють.. -
Смак Печалі і Плоті, Солоденько!
Яйце під пахвою, не пам'ятаю
скільки я це вже ношу, і яке по ліку
Хто Я? Пам'ятаю лиш дві щаблини
Вичерпано на сьогодні слів з глибу
Багато чи з глибокого дна, правди?
В.. в бельетажі Король з Донькою; -
Він теж усміхається лиш як хильне,
наче когось втратив, вибачається
Бо не було з горя чого звикати
Цим чи варто пишатися, як вже старий,
а перші друзі ще не повмирали, бо не маю
таких.. Я випив забагато, прошу вибачення, -
А побратими? - Спаплюжена воля
Темна Гвардія, поглинала душі
Забираючи таку честь у землі; -
Великодушна Сволота, так, це Він
Без соціальної відповідальності
Але Він хороший, легкий, ні, ти що
Він мене не ґвалтує кожної ночі, (а днями,
що?)бо того вимагає подружній обов'язок
Жив би Він як людина - не довго, не мало
Він ніколи б не назбирав усі ті багатства
просто блукаючи звалищами, реставруючи
Він любить Мене як ще одну людську дочку
Використав, і кинув, сюди, де все шиють машини
Говорив, а машин хто буде вчити шиттю? Вчуся
Ми насправді так близько живемо біля Дому
Але зустрілися саме тут, на іншому кінці світу;
Руденьке Білченя, Ти як справжня відьма
тримаєш руки перед собою, готовою
кинути закляття, не встигнеш і моргнути оком
Антикосмічний гнів безсилля, створити б щось,
а не просто споживати насолоду
Виставлену закономірностями,
векторами, які ніщо без страху
Використовую воюючи за слабших
Бездумність, естетика, мій дух спить,
а Не розум насолоджується сажею
Єство лиш насміхається, не забувай мене
годувати, живи як хочеш, немає бога
вище цього, дитяті подоба його розум
Мала, так хочу стати персоніфікацією зла
А вилазить максимум пастух для стада
Проповідуючи йому "Практичну Велич",
і на вовну, і на м'ясо
Зрозуміти, як це бути
на верху й одиноким
Твої Слова на початок Ритуалу -
"Мені потрібно тебе вивчити,
дозволиш?" Звісно! Звісно!
Це такий Оклик втраченому
Це такий Оклик втраченому
Я хочу цього більше за смерть,
але смерті я боюся куди менше
Руда, Я без падіння в закоханість
до Тебе - кохав, бо полюбив
Ти була мені за матір, якої не знав
І шоб зрозуміти таку свою роль
Тобі не потрібен був плин еонів
Просто, Я люблю усіх, не численних,
що не ставилися до мене як до собаки
Я перенесу Тебе у Скляне Місто
Як усіх загублених, що зустрів
Тобі немає куди повертатися
Твоє Королівство приречене,
через політику підтриману народом
Твій брат не той Король, що одухотворяє серця,
а лиш заздрісний голод в уявні культурній перевазі; -
Як я знайшла цю писанину у шухляді - сказала, -
Знаєш, таке не пишуть "на перед", а саме "перед"
Голодний кінець наближається, емпірично
все вже пізнано? Просто споживач насолод?
Ти занадто старий, щоб вбиватися пацаном
Задумав кинути? Щоб ощасливити дурістю іншу?
Твій фетиш - справжня любов, це проблематика
Емпірично, Ти ще багато чого зі мною не робив
Не гуляв під ручку тим "Скляним Містом"; -
Воно з білого піщанику,
функціональна архітектура
Безликі фасади, гладкі
геометричні фігури, кути згладжені
Всі залиті слюдою для світловідбиття
Він насміхаючися, говорить,
"щоб було видно подряпини"
Таточку, знаєш, були колись такі жабки,
що вимерли, бо запах спілий манговий
самців більше зваблював, аніж феромони самиць
Манго - це любов, Він навіть зараз насміхається
Ви ніколи не зустрінетесь, Він чоловіків ненавидить
В Нас не буде дітей.. Своїх.. розумієш?
Але ж Ти інакший, як і Він, Ви не прості
Це ті самі самці, що носять яйця на спині,
шукаючи діткам в яйцях новий вологий оазис;
Гіперконцентрація, перехоплений Аридифом, -
Куди Ти несеш це забуте тіло, Слинявий?
Катаєшся Моїм містом, радієш
Бо скільки нових думок і відчуттів
до колекції, для перегравання
в захоплені тінню між пітьмами
Куди несеш це бідне тіло?
"Я" Самого Тебе нагадує?
Час, Ти подобався більше
Старим з чорною косою,
як Батько Відьмин
Як стимул відчуженим
схопитися за сталь ржаву
культурою до основ
Заземленням десь Вгорі
задаючи орієнтир до опори
Чимсь близьким народу
прославляти буття
а то погнеться додолу
приросте, пустить коріння
І Все спочатку, О', Лоза Життя
Недорозвинуті пагони - вусики..
Культура плететься по тому,
за що вони вхопилися гнітячись
Холод сталі, - заземлення,
Це сидіння не м'яке, металеве
Очікуйте занепаду, замкнутість -
Деградація, і все Спочатку
Заручники особистих інтересів Вождя
Терор ради вигідніших перемовин
стане вам кораблем поперек горла
Запийте волею, або задихніться, Сором
Або Зламай авторучку, спали чернетки,
і займися вже справжньою роботою!
А як спіймають - кайся
"Це все Божі зайоби"
Ви станете тим, ким вам судилося бути
Історії які не соромно розповісти
заповзають в глибину
Їм Світла визнання
Ніколи не побачити
Я - кошмар, який не дає тобі заснути
Зіграємо? Дам надію, змушу повірити,
що нічого поганого, мученики
на п'єдесталах заміняють ідолів
Я - чорними! Куди б Ти не спустився -
Я скрізь тут буду, Цей Світ для Мене,
як піщинка для мурахи, - Схаменись,
не гнівайся Чорнявий, печінку посадиш;
Кондукторка чхнула, мило, забавно
І Мене вирвало із захоплення
Завжди має бути заземлення
Користуюся тим, що маю,
бо більшого і не отримаю..
Не гнівайся Чорнявий
Він відчув на собі Її досвід еонів,
але все ще людський, не ревнуй
Куди йому до міжвидового кохання,
що для учасників просто - війна
Загарбання, конкуренція, стратегія
не війна, ні, те щось однобоке навіть
для кожної унікальної особистості
Скільки епох дивних, десь в туманах
Ви пережили, змін світів, а Ти не вмер
А Вона не блукала, не виплекала зречення
від безсмертя під сузір'ями зміненими,
що не викликали асоціацій на спогади більше булі
Вони жили, а їхні діти, світи - вмирали, - Як це, Боже,
перший і останній, змушуєш себе страждати
Людський ідеал митця, вартий вічності
Невинність - без відповіді, ця сила
не від Тебе, а від розчарування в Тобі;
Де Я? А де Ліра? Ми прогавкали весілля..
Я бачу Сестричок у вихідних суконьках
(Ох, Нестерпний, бо Вони, бо без потреби
Вони все ще не придумали бюстгальтерів
Що означають кінські хвости на їхніх головах
не запитуйте, "Хто дістане, той на нього ляже" -
викарбувано на золотому руків'ї, і воно на виду
Першопроходець - отримаєш все, або згинеш, -
Вони тебе ніколи не зрозуміють, послідовники)
І кожна як Одна, повторяє, - Спокійніше
Це так просто, і зникнуть всі випробування
Вони просто пливуть, бетонними вуличками
Але Я вище за Них, Їду пустим трамвайчиком
Стук-стук, в чужій долі, без тіні в суцільному світлі
"Мо".. "мо" - може? Може вона десь під підошвами
дерев'яними, під сидінням, Я сиджу на Ній?
Вона як той стаканчик йогурту під диваном, Доля
Не прокинути б, бо потиче до сміття підметеного
туди ж, під диван, доля, можливості впущені,
заметені, все ще зі мною, не викинув з дому
(Доля Мимо йшла, вдаючи, наче немає скорботи
Торгуйте кров'ю і кишками, чому ж ні?
Бо Нас ж так продали? Точніше "Мене",
я тут один, а ви лиш вилизуєте мої мізки
І Вам точно відомий той смак, ах, нестерпний
Безбожний, бо Я не бачу ваших милих лиць)
Я показую чужі розуми, тіні їх
Що ж.. Не Вийшло зачепити "новим"
Лиш спогади старі, розсіяні
не персоналізовані, особистість - Стерта
Електромагнітним вибухом, діти, не ляскайте..
Війна Древніх, яку проґавив
Зрікся моєї вічності і пішов,
Що за пошук самогубства
Безбожно, Ще Одне Загублене Дитя
Я не потрібен жінці, яку кохаю?
З яких пір "кохати" синонім "сексу"
З яких пір "секс" синонім "любові"
Плоду взаємонепорозуміння
Взаємнопохідні, а як в тебе буде..?
До Чого Мусить Вести "симпатія"?
Яка? Візуальна? Благотворча? - Тобто,
форма чи діло? Діло наповнює форму
Яким словом-ділом наповнити свою форму,
щоб форма чиє діло на тебе - лиш власна ємність
надала тобі над нею привілеювання володарювання, -
Так легко? Це якийсь древній пікап, але все ще тягне
Бо він був першим, і ім'я його "правда"
Так заумно складено, щоб лиш сказати:
Ти мені подобаєшся, будеш кохатися?
Чи хочеш дати надію, що це "про серйозні плани"?
Бо інтелігенту сором'язливо сказати і "люблю",
не то що "кохатися" без запаморочення в голові
Потрібно рятувати, ох би стукнути по твоїй макітрі
та рук.. поки, що не маю, скільки ж світла.. романтики
У проблематиці невинності: потяг чи концентрація?
А скованість коли сприймалася світліше розкутості?
За нею лиш перегній родючий, все несеться на горбах
у мішках, до потойбіччя, хоча на Землі лиш ростуть квіти, -
Я не був спокушений! А бог чи закономірність
скидає те все на голови людям, - Ваші форми -
не ємності під квітки! Дна ваші без дренажу! -
Медузо, Медузо, нагадуєш ідеалізовану любов
Не закохуй Журлива, покірлива, а я й не корив -..
ID:
945658
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Оповідний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 22.04.2022 00:48:53
© дата внесення змiн: 22.04.2022 19:50:35
автор: Enol
Вкажіть причину вашої скарги
|
