Упали роси з легкістю у трави,
Й вечірнє сонце закриває ліс,
А ми йдемо на тлі заграви,
А ми йдемо між неба кіс
З рожевих хмар, що обрій обплітають,
Таких чомусь химерних і чудних;
В обіймах сонце хмари сповивають,
І вітер-невіглас притих...
А ми йдемо, долаючи незгоди,
Крізь бурі слів і терени думок.
Згоряють шляхом перешкоди,
І ми вперед, за кроком крок...
Думки вирують, як вулкани,
І магма сумнівів пече,
І щось руйнує мрійні плани,
Ріка Життя без них тече.
Бурхливо плине крізь пороги
Турбот-невдач і кривди-сліз,
Звертає круто із дороги
І падає потоком вниз...
І знов спокійно між брегами
Курсує прямо вдаль кудись,
Безшумно в’ється між вербами
До краю неба, наче ввись.
І ми разом, за руки взявшись,
Попід вербами вздовж ріки
Йдемо життям вдвох, закохавшись.
Й тече ріка, й пливуть роки...
Вони пливуть без зради й горя,
Без слів печалі та образ;
Тече ріка до Щастя-моря,
Тече, підхоплюючи нас.
Й немає в руслі водоспадів,
Ані порогів й звивин вбік:
Лишилось все оце позаду.
Й ріка тече із року в рік...
30.04, 1,5.05.1997
Чудова ліра про найдорожче 
Тече ріка до Щастя-моря,
Було, що пересихала.
