Ти кажеш мені «надобраніч» —
І я засинаю в ту ж мить,
І бачу вві сні десь під ранок,
Що поруч закохана спить.
Кохання — це квіти калюжниць,
Закоханість — їхня роса:
Надвечір і вранці їй тужно,
Без милого — в неї сльоза.
О сьомій, як я прокидаюсь,
Зриваєш кохання своє,
Тому що чомусь ти гадаєш:
Закоханість квітом стає.
Калюжниці жовті у вазі —
І я просинаюсь під них,
Але життєдайних фантазій
Із ними політ твій затих.
Цей день промине без кохання:
На березі квітів нема.
А в пору нового смеркання
Наснишся без мене, сама.
25 квітня 2009
