Серед лісу цегляного
і асфальтових стежок,
скрізь, куди я не глянув би,
вони тут, вони стежать.
Як зозулі чи сови,
тільки лиш одноокі-
хто не чистий на совість-
заберуть в того спокій.
Це, звичайно, сучасно,
і страхує безпеку,
навіть, вимога часу.
У мороз чи то в спеку
хтось поліз у вітрину,
може з кимсь, чи самотньо.
Зафіксує. Й машину,
що по зебрі під сотню.
Але все ж підсвідомо
собі маю на думці,
що сховаюсь лиш дома
як хлібина у сумці.
Тож я маю надію,
що на вело залізу,
і в суботу, й неділю
ну ж, до справжнього лісу.
І піду я крізь сонми
важних дубів, без спину,
хай зозулі і сови
справжні дивляться в спину.
02.10.2021р.
