А ранок приходить і півнів не чути, хоча
Трамвай першим зойком перерве навіяний сон,
В якім пропливала кришталево чиста ріка,
На березі лівім мене було взято в полон.
І я не тужила за тим, що тужили б усі-
Що було колись, лиш далеко до гір і ріки,
На березі правому я не пручаюсь з обійм,
Кайданки мої, то лиш дотик твоєї руки.
А інші не знали, що я вже цілком не така,
Інакша, і зовсім не хочу вертати з тенет,
Наш човен понесла швидка і нестримна ріка,
Ти ж також інакший, тому невагомий цей лет.
Розплющити очі боюся, хоч ранок збудив,
Лишитися хочу на березі тої ріки,
Бо інший ніхто не прокине мене серед див,
А інші ніколи не втямлять, - а хто ж ми такі.
