Де цвинтар, в передмісті, був зчорнілий,
Я йшов в задумі й пильно оглядав
Хрести дубові й кам’яні могили,
Де імена я ледве розгадав.
Мене, дівчино, робиш божевільним, –
В душі надію я на смерть прирік,
Та в серці, як на камені могильнім,
Твоє ім’я написане навік.
François Coppée
Épitaphe
Dans le faubourg qui monte au cimetière,
Passant rêveur, j’ai souvent observé
Les croix de bois et les tombeaux de pierre,
Attendant là qu’un nom y fût gravé.
Tu m’es ravie, enfant, et la nuit tombe
Dans ma pauvre âme où l’espoir s’amoindrit,
Mais sur mon cœur, comme sur une tombe,
C’est pour toujours que ton nom est écrit.
