Мовчать холодні мури замку,
ховають таємницю не одну,
спекотність дня і прохолоду ранку,
веселий сміх і тугу неземну.
І чули стіни ці багато голосів,
і були свідком безпощадних воєн.
О, як ти, замку, вижити зумів?
І як ти рани всі свої загоїв?
Не раз темниці стогоном озвуться,
по коридорі привид пролетить,
в веселім танці пари ще зійдуться,
п'янким вином бокали відзвенять.
Спинився час і рицарі у латах
пустинні коридори стережуть.
Громило військо, нищило багаття,
та замок духи предків бережуть.
Сховаюсь в затінку величних кленів,
черпну з криниці жменю прохолоди.
Самотній замку, вічне твоє ім'я.
Безсмертна пам'ять нашого народу.
