Вона шаріється осяйно, –
Там бачу посмішку святу.
На палець милої негайно
Зробіть каблучку золоту.
Вона пішла – сердечна й вірна;
Чекатиму в полоні мук.
Щоб зберегти любов незмірну, –
Зі срібла викуйте сундук.
На серці тягота постійно,
Веде розлука в даль сумну.
Щоб міг спочити я спокійно, –
Свинцеву вилийте труну.
François Coppée
Lied
Rougissante et tete baissee,
Je la vois me sourire encor.
– Pour le doigt de ma fiancee
Qu’on me fasse un bel anneau d’or.
Elle part, mais bonne et fidele ;
Je vais l’attendre en m’affligeant.
– Pour garder ce qui me vient d’elle
Qu’on me fasse un coffret d’argent.
J’ai sur le coeur un poids enorme ;
L’exil est trop dur et trop long.
– Pour que je me repose et dorme,
Qu’on me fasse un cercueil de plomb.
