Якось ішла за дітьми у школу і помітила, як якась жіночка лаяла дівчаток-тінейджерів, бо морозець попікав руки, а діти були з голими щиколотками, у коротенькому взутті. Мода... Хто ж з нас без огріхів?
І народилося декілька римованих стрічок, котрі тільки сьогодні, за ранковою кавою, перетворила у вірш, тому датую нинішнім числом.
МОЛОДІСТЬ
Вона бродила
під рясним дощем,
Не відчуваючи
цілунків з неба,
Вбачала у грозі
святий Едем
Та пригорталась
поглядом до неба.
Гроза грозилась.
Блискавки літали.
Ховались люди.
Хто-куди ховався.
Вона ж красу
навколо помічала,
Їй й сірий світ
неначе усміхався!
Пройшли роки.
Гроза. Вона втікає,
Боїться ноги застудити
під дощем.
І та, Вона, далеко
відлітає...
Бо Зрілість вже
чатує із плащем.
22.02.2021
Автор: Світлана Крижановська (Маярчак).
