Сергій Смальчук:
Ти ще - щоранку відкриваєш вашу переписку...
І постіль не вкидаєш в пралку - принципово.
А от харчам у холодильнику - вже трішки слизько.
І аромат - знов вирок: "Випадково."
Тебе часом питають: що, не можеш -
Знайти?.. Або - зростити! Спеціально!
Мовляв, усі ж - одне на одне - схожі.
Чого ж страждаєш, дурню ненормальний?!
Ви праві. Так, всі дійсно однакові.
І ти б - давно вже теж міг пузо гріти,
Із кимось поряд. Й фотки постить кльові...
Й писать про те - як швидко ростуть діти.
Але не склалося. Ні вперше, ні востаннє.
Давайте - закидайте, б***, камінням!
Ти ж винен сам!!! Яке, на***, кохання?!
Ти головне - пусти в землю коріння!
Я намагаюсь. Чесно... І коріння...
Й своє... Й чуже зростити - теж готовий...
Але... Пробачте. Від ударів в тім'я - втомився.
Я - НЕ ВИПАДКОВИЙ!!!
Хоч зранку - відкриваєш переписку.
Вже традиційно. Ритуал. Й - ні слова.
А можна - щоб харчам не було слизько?
Не розумієте? Ну, ок.
...Усе чудово.
BeZodnia:
Вона щоранку відкриває переписку
Твою - її... щоб написати знову
Про ваше щось. Таке далеке й блИзьке.
А потім, вкотре, стерти... «випадково»
...Щось про на двох — повітря і коріння,
Щоб разом лиш і лиш з тобою тільки,
Що хоче народити тобі двійню,
Про почуття, що на віки... навіки.
Але втомили слів твоїх удари,
Колючі фрази, ляпаси словами.
Тепер порожні ваші тротуари
Й дорога, колись ваша, вже — між вами.
Її холодна постіль не зім‘ята
І пусто в холодильнику, не слизько.
Холодний чай — вода... лиш запах м‘яти...
Хм... ВИПАДКОВА... що була так близько.
«Прости!» «Пробач!» їй хочеться кричати!
Прости?! За що?! За те, в чому не винна?!
...А ще... вона уміє пробачати...
Лише твоя... рандомна половина..
цікавий тандем! дуже емоційно, дякую!
Серйозний ,глибокий ,цікавив твір
до душі
Сильний вірш!
