І лине тихо,Вітер з полонини,
співаючи пісні,про Закарпатський край.
І вівчарі з отарами,манрують по долинах,
у Закарпатськім краї,вбачають земний рай.
Красивий край мій,безмежні ці ліси,
і височать тут гори - ген,до небес.
А ще біліють шапкою,на горах цих сніги,
наче обшиті,коштовностями з перл.
У Закарпаті,є могучі праліси,
від яких світ,увесь у захваті буває.
Згір витікають чисті,як сльоза річки,
в яких Форель,наче цариця пропливає.
Я стільки раз,був заворожений тобою,
мій краю Закарпатський - ти,як Мольфар.
До себе маниш,всіх людей красою,
яка тобі,Богом дана у дар.
Куди не глянеш,де не побуваєш,
а Закарпаття краще - не таке...
На рідній мові поговориш,заспіваєш,
і зрозумієш - рідне це мені,воно моє.
