На високі січневі замети
ставить місяць ледь видимі лижі.
В ніч таку полюбляють поети
гріти душі на пляжах тиші.
Досить хатнього духу-наркозу!
Досить думам словесного грипу!
Трісне стовбур тугий від морозу,
мов струна - і ні скрипу, ні рипу.
Я закохана у передмістя,
в білі плечі за склом у вікні,
і, здається, не зрушу із місця,
плаче тінь при високій сосні.
Завітала б сьогодні у гості,
та замет перед домом, як мур...
Обсипає мене з високості
місяць сяйвом, як пухом, снігур.
Ех, іти б та іти без оглядки,
без дороги по синій золі!
приєднатися б десь до колядки,
до пісень у сріблистім селі.
Тільки ж безгомінь навстріч по полю
та виблискують місячні лижі.
Люба сосно, погріємо вволю
наші душі на пляжах тиші.
І я люблю таку тишу, коли легенько кружляють сніжинки, все посріблене снігом і таке неторкане! Гарно написали, дуже сподобався вірш.
Сонячних днів Вам!
Гарного вам вечора!!! 
Ваша прекрасна лірика захоплює, як чисте морозне повітря 
