Я вгору руки підіймаю
Руками очі закриваю
Навколо тиша, шепіт гаю
А я молюсь, а я ридаю
Дарма що стан мій стогне, плаче
Його чекає довга путь
Вагання сковують незряче
Його воління вільним буть
Давно віддався він стражданням
І важкості, й тремтінню рук
Забув колишні сподівання
І від пустих розмов оглух
Колись йому пісні співали
Його носили на руках
Його любили й поважали
А він розбив все в пух і прах
Його амбіції й бажання
Згубили не одне життя
Тепер кричить він крізь мовчання
Без голосу його виття
Я вгору руки підіймаю
Руками очі закриваю
Дивлюсь в минуле і ридаю
Я заслужив усе, що маю.
Цікаво, що ж? 
