Цього суботнього ранку Творче Слово встало не з тої ноги і теорія про "легкі дні" в черговий раз зазнала краху. Ще з ночі снилися якісь жахіття : начебто книги в знак протесту, що їх мало тепер читають, добровільно йшли в пункт здачі макулатури, аби хоч у іншій формі бути потрібними суспільству.
Інший папір - той, що на грошах - обережно складався у стосики одним, а другим марився наяву, як найщасливіший момент їхньої життєвої мандрівки.
Полюси й контрасти - аби не пропасти - треба попасти в тему Флюгера перехрестями Тимчасового Перебування й Не дуже Комфортного Оточення.
Довелося поснідати Солодкою Уявою та Мрією Десертною. А замість кави включилися інформаційні новини.
І тут почався наступ Грізними Словами : там сталося лихе, ще десь, о Боже, недобре трапилось і так далі. Зітхнуло важко Слово, промовляючи подумки : " Із цим світом щось не так..."
Біля кухонного вікна всихав вазон Логосу. Прийшлось його полити водою Випадкових Думок, а своє скуйовджене волосся Космосу причесати гребінцем Глянцу. Подивившись одним оком в дзеркало Глиняних Концепцій, Слово саме до себе усміхнулося : " Що, друже ? Ким ти сьогодні хочеш бути ? В якому сюжеті опинитися і чиєю увагою Проникливості заволодіти ? "
Але треба було збиратися на ринок - купити свіжих рим для нових сюжетів, цікавих образів та елементів до творів.
- Мені, будь - ласка, зважте тої гіркоти для драматичної новели...Дякую...
- Дайте засіб для миття вікон Простору...О, велике спасибі і ще пару вишеньок, щоб зверху покласти на ліричний вірш...
- Так...Беру також кілограм родзинок, аби освіжити тексти...
- Ніби все...якесь важке воно...нічого... може, донесу, - подумало Слово. Творчість взагалі - річ важка, хоча дехто вважає, що то є нікчемна писанина, котра в наш час нікому не потрібна.
Ба, вже коло власного будинку Скляних Ілюзій стало очевидно - цього разу таки недоважили товару, бо вже якісь метелики втікали із його наплічника...
- Не, аби крила виросли, а знову натхнення втекло у порожнечу...
- Ох, ці продавці, - завжди думають про власну матеріальну вигоду, - прикро відригнулося йому.
Вдома наше Слово згадало, що його сьогодні запросили на літературне зібрання свідків Серця Поетичного та Прозріння Художнього інші Творчі Слова, об'єднані Всесвітом Пвралелей, ще й допомоги попросили в організації проведення параду строф під знаменами Вишуканості, Одухотвореності, Піднесення. Увага ! Звуки на раз-два розрахуйсь : лівою-правою верлібрами кроком руш !!! Поміж рядками почали виникати згустки аури, що захоплювали майбутню аудиторію слухачів.
- Треба йти - негарно підводити колег по нещастю та перу. Може й для себе щось почерпну корисного... - на ходу перекусивши іронічним бутербродом із Масла Пейзажу і Цибулини Реалій, вирушило воно у дорогу.
Надворі стояла глибока осінь Смутків. Набундючені хмари Конфлікту окупували ясне небо Душі. Листя, мов заручники давньої афери, догорали прощальним світлом Розлуки. Самотні гілки дерев нагадували китайські ієрогліфи. Круки та ворони дзьобали ядра Зіпсованої Рутини і бадьоро перегукувалися на тлі загальної втоми природного чагарнику. Збоку них згорблений старець з бородою, ніби недавно зійшовши з екранізації роману Стівена Кінга, бурмотів незрозумілі шифри. Він здавався перекладачем мови птахів у місті Кам'яних Облич. Накрапувала мжичка Слізних Тем. Провокація була так близько, що можна було розгледіти її хитру сутність через пенсне Скептика.
Дошкульний вітер Мандражу у якості тренера по екстремальній йозі загартовував кожного, хто волею Капризної Долі опинявся саме в цей момент у непотрібному місці Спантеличеного Часу. Доволі жорстке заняття - підставляти власні живі тканини під прес конфузів-голок.
Тільки кафе Танцювальних Привидів весело мерехтіло дрібними вогнями Споживацтва і приправами Панібратства. Димок від тих запахів щедро лоскотав ніздрі перехожих Слів. Хтось хапав їх до рота, немов затягувався цигаркою, й далі поспішав лабіринтами Справ.
Інтрига разом із Розв'язкою потирали руки і вже готувалися до ще одного бенкету Смаленого Експерименту.
Навіть Прецедент, ліниво позіхнувши і взявши бінокля із футляру Перфекціонізму, уважно спостерігав за тим, що діється, із-за корчів парку Тривоги.
Година зустрічі також не віщувала нічого доброго - 13.00 - йой!
Те що відбулося пізніше - виходило за межі будь-якої фантастичної бутафорії. Навіть Рею Бредбері з його " Марсіанськими хроніками " навряд чи би таке примарилось. А Роджер Желязни точно б для себе щось взяв, якби ще жив у буденщині Візуальних Парадоксів.
Імпровізовані Слова, надихнувшись енергією власного супер его (особливо старалося руде балакуче пишних розмірів), почали хвалитися одне одному наввипередки про власні банальні успіхи та возвеличуватися над іншими. То певно музи їхні ангелятками вже просилися в політ. Які там межі... Помпезність понад усе ! Поезію зараз особливо не читають, хай хоч самі себе потішать вибриками ямба і хорея. От халепа... Головного персонажу розповіді в кінці того каламбуру взагалі попросили терміново покинути стіни Холодних Поглядів, бо в них ще є власні Гарячі Секрети, - ну, Плітки Звичайні ( та й посередність таланту зрештою треба прикрасити пафосним гучним балаганом).
Щось подібне відбувається із захмелілим відвідувачем з вище згаданого розважального закладу, коли його настійливо виштовхують за двері, бо вже добряче набрид інтелігентній публіці. А той, нічого не розуміючи, затягує тиради-буфонади, кладучи жирний знак Оклику у тому фестивалі Розхристаного Бахусу.
Й так завжди : хто має привілеї - може собі особливо не церемонитися із незахищеними вразливими дивакуватими верствами альтернативи Специфічного Мислення. Уся історія Минулих Баталій, на жаль, підтверджує цю тезу. Де вона - Вселенська Любов, про яку так часто говорять роти, малюють пензлики, співають мікрофони ?
- Карнегі на вас не має !!! - вигукнуло про себе Творче Слово і почимчикувало до виходу крутими сходинками, кількість яких асоціювалася з лічбою у боксі після того, як спортсмен опинявся у нокауті. І навіщо було об'єднуватися з ними ? Аби так ганебно розлучатися ? Ні, це не Кирило - Мефодіївське товариство, це укрсучліт з його помпою рекламувати виключно особисті досягнення в даній царині. Де національна ідея ? Де поїздки з виступами поетів на проросійських східних теренах держави...Де ???
- Вставай ! Тобі ще треба світанки стрічати на аркушах Свіжого Повітря !
- Хто це ?
- Хто...хто...Натхнення твоє безталанне. Ось маєш ще одну замальовку Резонансу. Гостри олівець Ексклюзивних Вражень різьбою Справедливих Зауважень.
- Ні, в цьому світі все не так...-повстав сам дух боксера, що дуже любив груші та яблука. І вже у своєму кабінеті, де росли кактуси і фікуси, щоб якось відволіктися, він ввімкнув радіо Теплих Вітрів. По ньому звучала обнадійлива пісенька " Надія є ". Це ж яка Надія ? Мабуть, близнючка сестер Віри та Любові. Саме вона, виявляється, найбільше загартована в буденних сутичках за право дивитися у майбутній день з оптимізмом та ентузіазмом.
І так переконливо звучала ота мелодія, ( невже правдиво ?)що нічого не залишалося, як погодитися із дзвінкими голосами. Вечір з того всього почав світити зорями, немов гітарними акордами оптимістичного мотиву. Букви з пісні зручно повсідалися у свідомість, як горобчики на гілку з весняними бруньками.
- І як тобі нинішні походеньки, Курйозе Курйозовичу ? - спитав місцевий патруль пан Місяць, який є маяком у Класичній Пітьмі, й вирішив терміново прийти на допомогу човником, аби відвезти переживання у розбурхане море Оповідей.
- Або Емоцій Емоційович...- напів сонно озвалося у відповідь.
Повільно закривалися очі нашого героя. Гепнула щосили іще одна сторінка життя на планеті Заплутаного Буття.
Враження справляє! Особливо: "Творчість взагалі - річ важка, хоча дехто вважає, що то є нікчемна писанина, котра в наш час нікому не потрібна", "Карнегі на вас не має !!!", "ще треба світанки стрічати на аркушах Свіжого Повітря"
Цікаво і незвично
Отак і складаються оповідання з власного реального курйозного досвіду. Я раніше відвідував одне літоб'єднання і думав, що хоч там мені буде комфоптно серед подібних творчих енергій. Але виявилося інакше : збираються туди переважно для того, щоб себе прорекламувати і похвалитися на публіці чи то новою книгою, чи перемогою в якомусь місцевому конкурсі, чи просто показати свої начепурені манери спілкуватися. А з тими, хто не має виданих власних збірок, особливо не церемоняться. Не знаю для чого утворюються такі дивні спільноти, адже вони нінащо не впливають : посиділи, похвалилися і розійшлися - хто куди. Справжньому таланту не потрібні жодні сумнівні групи. Вдосконалення і його шліфування - постійний самобутній особистий процес.
Думаю, що такі спільноти для тісного кола друзів))) новеньким теж треба себе розрекламувати, щоб набути належного статусу. Або утворити власне літоб"єднання... Досвід перебування в такому вже є
Треба ж якось відмітитися, аби тебе хтось побачив. От і організовують дані товариства аж занадто посередні автори, аби хоч якось заявити про себе.А гонору скільки порожнього в них ! Ну, не личить так людині вивищуватися над іншими. Це ж не Кирило - Мефодіївська спільнота, де справді зібралися виключно генії слова, і певно простіші за характером. Але тих геніїв народжується дуже мало, може, пару унікальних екземплярів на ціле століття.
Погоджусь із вашою думкою про геніїв))) А заявити про себе багато хто хоче, бо писати "в шухляду" набридає... Скирдуєш отак, і раптом думка: "Помру ж, ніхто й не прочитає... для кого ці думки, сплетені в слова?..." Я собі відповіла: ВІРШОТЕРАПІЯ))) Не у всіх є дар словесного плетіння, тому читають твори інших, а зализують свої душевні рани
"Коли опустилися руки
Коли потемніло в очах
Не знаєш ти, як далі бути
На що сподіватись хоча б
Не можеш, не віриш, не знаєш
Не маєш куди утікти
І кажуть – чудес не буває
Та мусиш для себе знайти
Допоки сонце сяє, поки вода тече
Надія є
Лиха біда минає, просто повір у це
Надія є
Тобі вже нічого не треба
Бо ти вже нічого не встиг
Здається, що всі проти тебе
А, може, то ти проти них
Не можеш позбутися болю
Не знаєш, чи прийде весна
Ти можеш не вірити долі
Але в тебе вірить вона!
Допоки сонце сяє, поки вода тече
Надія є
Лиха біда минає, просто повір у це
Надія є
Допоки сонце сяє, поки вода тече
Надія є "
З нею і живуть люди. Дякую гурту " Мед Хедс " за пісню і Вам за теплий коментар.
Браво п. Романе! Цікаво,захоплює!Допоки живемо...є надія!
