Кому звіряти свої думки?
Хто мої помисли осягне?
Наш вік непередбачено ламкий,
А серце змін істотних прагне!
Не завтра, вже сьогодні часу біг
Змінитися безповоротно може;
Та все, чого утілити не встиг,
На півдорозі кидати негоже.
Дерзну востаннє, аби щось
Суттєве по собі лишити,
Щоб нанівець надбання не звелось,
І пам'ятали це хоча би рідні діти.
Чи випаде мені тепер нагода
Щасливим стати разом з усіма?
Де глас твій, мовчазний народе?
Коли з очей твоїх спаде пітьма?
П'янкої волі рештки по-пустому
Розтративши, у котрий бік мені
Звертати зараз погляд, невідомо.
В якій привіллю гоже стороні?
Чому небесна твердь непробивна
Для найпалкіших молитов,
Але, намучившись сповна,
Туди мій зір прикутий знов?
Напевне, в позахмарному безмежжі
Думки збираються сузір'ями Творця.
Там Око Всевидюще пильно стежить,
Щоб не було їх скупченню кінця.
А між людей вони, неначе мла
Під променем гарячим, пропадають.
В переконаннях думка ще б жила,
Проте її у зародку вбивають.
Звірятися безтрепетно кому?..
Хто розгадає мою вдачу?
До небокраю очі втомлені здійму,
І серце за нездійсненим заплаче.
