Життя мінливе, стовчена дорога
Кругами до омріяних бажань.
Стежина згублена до рідного порога,
Хоч розуму не бракувало й знань.
Вужем холодним скорчилась тривога.
Круками хижими, бувало, дні…
На сонці множилися чорні плями.
Прожектором лиш кадрики зі снів,
Які в буденність сипались роями.
Хотілось кольорових та ясних.
Від злих очей подалі, від реалій…
Все, час від часу, в спину – камінці.
Життя зжирали наслідки баталій.
Бажання – стерти всі моменти ці.
Не прагнула ні слави, ні регалій.
Літа минали, мабуть, як у всіх,
Лиш світло у душі та на обличчі.
Бо суєта суєт і спіх – на сміх,
Не личать і для справжнього не звичні,
Коли в терпінні те долання віх.
Важливо, з гідністю життю – у вічі,
Лишивши в покаянні гріхів міх.
10 вересня 2017
(с) Валентина Гуменюк
