Канчуками або обрядами —
це неможливо прискорити...
Лише любов’ю...
І.Ш.
Критично і уважно подивитись щодо себе, своєї роботи і наслідків цієї роботи, — найпершим є нині для людини кожної. Якщо тільки бажає вона собі, своїй душі добра.
Почну з себе. Бо після першого речення дев’яносто дев’ять відсотків насельників землі мали б зайнятися собою...
Почну з протверезіння мого 2001 року, визначального для життя і творчості, дарованого Ісусом Христом, як те видно буде із залишених записів того року, наївних в самозасліпленості щодо моєї інтелектуальної «духовності», егоїзму і гордості.
Ось вони (недоладності всі зберіг, як те є):
Пишу правду Христу
Христос закликав, оживив тишею
й надихнув те написати:
як я з Тобою стрічу пережив
в Домі Варвари, Божа Мати...
Я — і печалюсь, що не збувсь якимсь новим,
і радий, що лишивсь живим,
і до цих пір — чи в шоку, чи в жалю:
я т а м зігнувсь — і духу погляду не міг підняти
на Ту, яку неізреченно так люблю!
Сліпучість тисяч сонць
сидить весела і жива
а я моральності не маю,
лежу: трава...
чому ж не зміг я й погляду підняти?
сили моральної нема!
Тут милостива Мати
удар сліпучості там
якось стала забирати
як ніби трохи духа піднімати
й мов через стримуючу світло шибку —
враз
вказала на таку Красу!!!..
що краще буду
далі лиш мовчати.
А то від згадки можна ще «запасти» —
що й з розуму зійти.
Слава Богу, не встиг —
що і до чого розібратись...
То вже вдивляюсь в себе так:
а що я за черв’як???
Сам же просив:
щоб Дім Варварин показали.
Христе, я написав всю правду,
як сказав Ти.
06.04.2001 р. Після вечірньої служби Благовіщення і сповіді
Р. S.
Пишу, дописую іще вранці.
Ввечері Дух відкрив у серці, що вслід сліпучій Богородиці (насправді, як виявляється, Вона пішла кудись — І. Ш.) мною займалась св. Варвара.
Я остовпів, сказав: «Ти мене вбила»; виходить, перед святою я — теж ніхто. Св. Варвара в серці гаряче сильно молилась без слів, бо я міг звалитись.
Все відкрилось: моя зарозумілість, зверхність, пишання думкою й дарами (іще зі школи) — й марнославство; і це — коли я є ніхто.
07.04.2001 р., Благовіщення, ранній ранок
Досповідав ці гріхи в храмі і причастився.
Несподівано Ісус попросив тоді мене (саме — попросив...) записати про ці видіння, цю мою виявлену реальність і мою скруху, бо як Бог (тепер здогадуюсь) Він наперед все знав, і що я це все зовсім забуду — теж знав, отому і попросив записати. Як я міг це забути??
Ось вчора, шукаючи інше в архіві своєму, знайшов рукописи того року і в них — це. Як же я забув, все-таки??
Тисячі тисяч людей!! перед мною з 2001 року і тисячі поезій!!!
Тихий жах роботи душі! (для кого?) в сотнях статей... От ви чуєте, я ж не прошусь на той світ, як апостол Павло!
Хоча знаю той світ на багатьох його рівнях. А як зі святими (візьмем св. Серафима Саровського, недавнє свято) так добре, то ясно ж — з Христом (!) ліпше, ніж тут, з президентами!
Ось через таких забув і, мабуть, забуватиму найщасливіші ласки Ісуса Христа!!
Книжні успіхи — також проти тверезінь.
25.01.2012
ID:
894754
ТИП: Проза СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Епічний ВИД ТВОРУ: Поетичний маніфест ТЕМАТИКА: Релігійна лірика й духовні вірші дата надходження: 12.11.2020 13:52:25
© дата внесення змiн: 12.11.2020 13:52:25
автор: Шевчук Ігор Степанович
Вкажіть причину вашої скарги
|