***
у всесвіті моєму тихо-тихо
крадеться, ніби кішка, ніжна мить;
то голосно стукоче надто звикло,
нахабно зачарованість гримить…
розчісує скуйовджене волосся
між листям пожовтіла доброта,
ввімкнулось падолисту безголосся -
між нами жовта осінь й висота...
багряною листвою плащаниця,
розлука без повернень навісна;
осінні вітражі, ажурні лиця
просочуються в вени без вина…
дорогою чіпляється натхнення,
пульсуючи у образах життя;
у вистиглім без тебе сьогоденні
між осінню і небом я?.. не я?
Марія Староста 16.09.2017р.
