Мені шкода, що ти скотилась у безодню,
У вік зневіри - цілковито диких чар...
Гортаєш сутінки сторінками погодніми,
А за годинника тримаєш календар,
Блукаєш склепами порожніх електричок,
І намагаєшся позбутись диких звичок
Горнути попіл... бо колись горнула жар...
Мені шкода, що вік чарівний твій вже сірий,
Бо ти війною відділилася від миру...
Мені шкода твоїх яскравих дивограїв -
Очей смарагдових, що сяяли в повітрі,
Шкода промов, не менш яскравих, що літають
Ще довгий час, лише просочені у вітрі,
Шкода того твого запалу та бажання,
Твоєї ненависті та твого кохання,
Бо не відчує світ у сірості палітри...
Мені шкода, що вік чарівний твій вже сірий,
Бо ти війною відділилася від миру...