Не знаю, чи собі він зізнається,
Що в нього добра, все-таки, душа,
Вона в хвилини горя пізнається
Й предметом стала для мого вірша.
Він – українець в –еннім поколінні –
Про це засвідчили і вуса, й оптимізм,
З яким він переміг в душі руїну:
Союз – позаду і соціалізм.
Він пра-пра-правнук діда-українця,
Що не цурався рала і серпа,
Всього в душі того було по вінця,
Й на мозолі теж доля не скупа.
Він – українець. Він не був ні звідки.
В нім доброта у боротьбі зі злом.
Ген український став надійним свідком
Того, що був закоханий в село.
Він землю любить ту, що нині в ранах,
Бо «Смерч» російський б’є по ній і «Град»,
А донедавна солов’я сопрано
Він радо слухав день і ніч підряд.
З пра-пра-пра-прадіда він гордий українець,
Болить йому сьогоднішній наш день,
Такі не продаються за червінець,
Тож нішу він свою в раю знайде!
13.07.2019.
Ганна Верес (Демиденко).
