Марево бриніє, стає виразним
І тягучим, мов плівка на теплому молоці.
Повертаючись до мертвих мов,
Усе одно не знайшлося слів,
Щоб назвати це.
Є поняття зубного, головного,
Менструального болю,
Але немає досі означень
Для цього наполегливого,
Вже звичного
Нудьгування,
Обертання назад,
Виїдання душевних нутрощів
Кимось,
Коли натовп шаленіє, біжить, веселиться,
Плаче й кричить.
А ти знаєш, знаєш,
Що смерть - це маска вічності,
Що більшість віршів переживуть мільйони
Людей
Не тому, що люди меншають,
А тому, що слово кровоспинне.
