О мій волинський синьоокий краю!
Незвіданих стежин казковий світ!
Хто тут живе, не потребує раю,
І, як щасливий, не рахує літ.
Ще Світязь котить хвилі, наче море,
А водяник розставив вже пастки.
А десь подалі присипляє горе
Маленьких потертят на дні ріки.
Була тут Мавка… не одна, напевне,
Народжена з природної краси,
В любов людську повірила даремне,
Лишила в дар волинськії ліси.
І зникла… Згинула… Пішла у пісню жити…
Байдужість наша гірша від гармат.
У пісні можна просто говорити,
Словами правди бити у набат.
Лишилися ліси, натомлені й самотні,
Надрубані, надпиляні, стоять – куди іти?
Везуть дерева зломлені, ліси стоять незломні.
І кличуть Мавку їм допомогти.
Моя Волинь! Мій гордий рідний краю!
Моє натхнення! Місце для краси!
Іду по стежці стоптаній до раю,
В прадавні і величні праліси…
Гарно написали і так образно!!! 
