Згоріла літня ніч, як свічка воскова,
І згару сірий дим до обрію прослався.
Новому дню коваль підківок накував —
А може, хтось-таки знайде собі на щастя.
До схилку мчиться-галопує день навсліп.
Незчувся, як сягнув неповерта́ння грані
Й, присівши поруч з сонцем тут же на ослін,
Виснує, що були немарними старання.
Когось уберегло в дорозі янголя…
Хтось розпізнати зміг в коханій половинку…
Лелека пару ощасливив немовлям…
Добродій приділив знедоленим годинку…
І завтра ніч згорить, як свічка воскова, —
Тож день із долями всім визначить маршрути.
Одним - в ніщо. Комусь - доріжка зіркова.
А декого із нами може вже не бути.
Кожен день з його радощами і печалями приходить і йде в небуття, тільки людська пам"ять продовжує окремі епізоди. Чудові порівняння у Вас, Валечко, і мудрі роздуми!
Valentyna_S відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
У кожного своє, мудрі Ваші життєві роздуми, дорога Валентинко! Гарний вірш, несе багато позитиву! Дякую за насолоду від прочитаного твору!Щастя Вам і процвітання на поетичній ниві!
Valentyna_S відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
так вималювали про життя - поневолі замислишся... майстерно 
Зворушливі,життєві роздуми торкають серце й душу... Вражає ваша поезія! Майстерність,вишуканість тем. Удачі, нових досягнень в творчості Вам! 
