– Бабусь, а сонечко де спить? –
Спитав онук в п’ять рочків.-
І що в тім сонечку горить? –
Протер вже сонні очки.
Бабуся рада: внук росте,
Про все він хоче знати.
І, хоч питання непросте,
Не може відказати.
-Дізнаєшся тоді про те,
Як будеш вчитись в школі,
А Сонце наше золоте
Не спить ніде й ніколи.
У нього є космічний дім –
Ще Всесвіт називають.
Навколо Сонця, як м’ячі,
Планети облітають.
Одна із цих планет – Земля –
Красива і велика.
І гріє Сонце нас здаля,
Щоб ми не мали лиха.
Ніщо у ньому не горить –
Розжарена планета,
Та тільки зникла б хоч на мить,
Усе могло б померти.
А ще відомо всім давно:
Щоб жити не злиденно,
То сіяти добра зерно
Усім треба щоденно.
- А де знайти того зерна?
- В душі воно у тебе:
Допомагай, ділись, ладнай,
І буде все, як треба!
Ганна Верес (Демиденко).