Вдягну найліпшу сукню, виши́вану, з батисту.
Розмаєм заквітчаю, давно жаданий, день.
На друзів зачекаю із юності й дитинства.
Зустріну з хлібом, сіллю запрошених гостей.
– Проходьте, не вагайтесь! Прошу вас до світлиці!
На вашу честь сьогодні мелодія звучить.
– Сідайте, пригощайтесь, куштуйте полуниці.
Як склалась ваша доля, будь ласка, не мовчіть.
– Погляньте, ось гостинці, знайомі нам цукерки.
Згадайте їх духмяний, медовий аромат.
Ще блиск очей і захват від сяйних феєрверків,
Святкових днів дитинства і юності принад.
Та час невтомно крутить дві стрілки циферблату.
Нам доля вишиває строкате полотно.
А ми знов повернулись в літа наші крилаті,
Куди давно вітрами стежину замело.
– Сідаймо ближче разом! Залишимо на згадку
На фото нашу зустріч, даровану нам мить.
Бо скоро бачте, любі, загаситься лампадка,
Свіча воско́ва зійде, сльозою забринить.
А далі кожен піде завершувати ролі,
Лишивши світлий спогад і присмак пустоти.
Адже в житті земному підкорені ми долі.
У кожного дорога, якою треба йти.
Чи судиться зустрітись? Ніхто не знає певно.
Сьогодні утішаюсь, що випав знову шанс.
А в сутінках вечірніх доносить вітер ревний
Знайомий, призабутий, з далеких днів, романс.
29. 06. 2020 Л. Маковей (Л. Сахмак)