Одного разу йшли з синочком
У місті між громад-будівель,
І сміх веселий наш дзвіночком,
Звучав поміж дахів покрівель.
Назустріч стала дивна жінка:
Берет зелений, очі – синь,
Сказала: “Ви хоч подивіться!
Ось там, де дріт, у височінь.”
Граки були на тому дроті,
Сиділи мовчки переважно,
І чутно було як один з них
Щось каркав жваво і протяжно.
“Грачині збори уже втретє
Проводяться на тому дроті
Не перший рік спостерігаю
Як радяться на тому сльоті.
А завтра ж будуть відлітати
У Вирій, в подорож далеку,
Їм таки є, що з’ясувати:
Підготувати всіх до лету.
Ніхто не хоче зупинятись
Й підняти голови до неба,
Ідуть, спішать, окрім достатку
Нічого більше їм не треба.”
Вона була така дивачка,
Що захотілося піти нам,
І поспішивши, попрощались,
Й побігли далі ми квапливо.
Наступний день на тому місті,
Я підняла обличчя вгору,
На голім дроті було пусто:
Ні пташенятка серед двору.
І проказала їм: “Щасливо!
Чекатиму весни початок!
Нехай все пройде дуже легко
І для найменших граченяток!
А ми чекатимемо вдома
Кінця зимової відпустки,
Зустрінемо вас відпочивших
В час як з’являються пелюстки.
І слухатимемо ваші пісні
Про те, як добре бути вдома,
Весняне сонце буде гріти
І зникне вся зимова втома!”
9.12.2019
