«…принижена іншим, –
красивими словами,
красиві слова духовно спустошили…
Контрольний постріл за тобою!
Сподіваюсь на твоє розуміння…
Прости мене…»
(з листа)
Вербова гілочко моя!
Така вся ніжна і пухната,
а мова – щебет солов’я!
І стільки тих розмов про тата…
Моя ти мавко лісова,
легка лебідко білосніжна,
волошко синя польова,
маленька пташко, звабо ніжна…
Про тебе, твій тендітний стан,
смарагдово-зелені очі
тобі подібне хто писав
в безсонні березневі ночі?..
Хто одягнув тобі суму́,
не розумію знову й знову...
Була принижена? Чому?
Оти́м красивим, щирим словом?!.
Назад немає вороття?
Лети в засиджені пенати
і Бог один тобі суддя!
Мені за що тебе прощати…
17.04.2020