Стояв я довго в цьому парку,
Студентів поглядом шукав,
І намагався зрозуміти,
Хто з них мене хоч раз читав.
Спостерігав дітей охоче,
Закоханих й шахистів пил,
І відбивався часто марно
Від голубиних лап і крил.
Та ось недавно тут з'явились
У свитках жовтих бігуни,
Своєю дивною ходою
Летять вперед мов чаклуни.
Багато зних мого вже віку,
А є й такі, що старші вже,
Та рух - вважають всі за втіху,
А пульс який - то бАйдуже.
Як хочу з ними я зійтися!
Сорочку жовту одягнуть,
Спортивним натовпом пройтися,
І років сум той відлякнуть…
Свій дух пришпорити по колах,
Й нарешті відпочинок дать,
Пісні співати всім чудові,
З жінками щиро жартувать!
А потім варто схаменутись,
Й залізти знов на п'єдестал,
І брови встигнути насупить,
Щоб кожен мЕне впізнавав...
