А я навшпиньки до вікна - а там світає,
І перший промінь пальцем тягнеться до скла,
Десь на гіллі вже перша пташечка співає,
За горизонт ранковий тягнеться імла.
А я віконце відчинила - свіжий вітер,
І промінь сонця до душі торкнувся вмить,
І враз ганчіркою, мов з дошки, смуток витер,
І, наче вперше, знов душа кудись летить.
Кудись туди, куди не раз вже прилітала,
Куди думки від сну тікали в темну ніч,
Туди, де каялась, любила, де втрачала,
Де ми і зараз з кимось в стінах протиріч.
Що буде завтра, післязавтра - я не знаю,
Єдине знаю: з серця зникла вже імла,
І я стою біля вікна, і вже світає,
І знову промінь пальцем тягнеться до скла...
***