Кольорова, барвиста, крилата,
Полетіти все проситься з хати,
Ясноока, у променях сонця
Притулившись до шибки віконця,
Виглядає найменшу шпаринку,
Щоб пролізти й втекти на хмаринку,
Щоб у небо, в світи полетіти,
І в польоті свободі радіти,
Щоб почати новий власний день,
Заспівати найкращу з пісень,
Щоб пірнути у власну свободу,
І найбільшу відчуть насолоду.
Щоб сміятись, життю щоб радіти,
І у щасті все вище летіти,
Так летіти до самого неба…
Бо хіба мрії більше щось треба?
А тут стіни німі й карантин…
Ти самотній, в квартирі один…
Та як туга вкриває й зневіра,
Із душі проганяй злого звіра.
Розправ крила у власної мрії
Хай вона твоє серце зігріє.
Дай їй змогу у небо летіти.
Живе мрія, то й ми будем жити.
Карантин - погано. Та у мене стільки часу для тих справ (для душі), для яких завжди його не вистачало. Будьмо здорові! Гарний вірш. 
