Колись ми будемо за руку йти…
Знімемо маски, одягнем усмІшки,
А нам назустріч – буйнії вітри,
А в спину нам – дитячії потішки.
Колись ми підемо у гості до батьків,
Без привода, без свята і запрошень.
І мовчки обіймемсь – не треба слів –
Слова не головні у сфері прощень.
Колись ми з друзями сховаємось в офлайн –
Знайди нас спробуй в парку чи кав’ярні.
Ми так давно живемо у онлайн,
Що вже й забулося, які ми є реальні.
Та це колись… Ще трошки зачекай…
Кому потрібна дріб’язна бравада?
Тобі ще рано в пекло а чи в рай…
Колись побачити тебе я буду рада.
