...і навіть море хвилювалось, ніби вперше,
Коли виходила до нього наодинці...
Пісок зашарівся, торкаючись до тіла,
І розстелився без свідомості у ніг...
Сніги стікали із високих гір навершя,
Щоби наповнити води по самі вінця,
А сонце в очі, навіженеє, світило,
Якби не чорних окулярів оберіг...
І знову море хвилювалось, ніби вперше,
До твоїх ніг блідих торкаючись несміло
І, як навмисне, поглинало твоє тіло,
Водночас хвилями штовхаючи на сушу...
Підступний вітер несподівано завершив -
Зненацька бризками тебе усю залило
І ти сама вже якнайшвидше захотіла
Пірнути в прохолоду, все забувши...