...І не осінь одна так кидалася листям,
І не осінь одна розкидалася барвами....
Червоніли з тобою, неначе намисто,
Потьмяніли, змиваючи світло і фарби ми...
І не сніг застеляв нам написані аркуші,-
Нам достатньо було не писати й не бачитись.
Ззовні світ умиляв, а нутру було байдуже -
Проживати-бо звикли, а зовсім не бавитись..
Не зима за вікном - просто вітром навіяло,-
Те, що бу́ло в душі лише ззовні насипало.
Лиш недавно пішли, та вже з пасмами сивими,
Із туманним чолом, але ж все ми отримали...
Та ж не осінь одна розкидається листям,
Адже ще ж не усі в електронному світі...
У комині горять гарно строфи барвисті,
А неписані - роєм нагадують літо...