Джакомо Пуччині, Тоска: Дія 3, сцена 2. Арія Каварадоссі
КАВАРАДОССІ
(задумано)
А як зорі сіяли...
і земля пахла цвітом,..
двері в сад заскрипіли...
і пісок зарипів під ногами...
Увійшовши, духмяна,
мені впала в обійми.
О, млосні ласки, о, цілунки ніжні,
коли тремтливо із форм прекрасних
я скидав серпанок!
Навік пропала мрія про кохання.
Час йде від мене, вмираю без надії!
Вмираю без надії!
Не любив раніш я життя так сильно!
Життя так сильно!
Giacomo Puccini, Tosca: Atto 3, scena 2
CAVARADOSSI
(pensando)
E lucevan le stelle ...
e olezzava la terra…
stridea l'uscio dell'orto ...
e un passo sfiorava la rena ...
Entrava ella fragrante,
mi cadea fra le braccia.
O! dolci baci, o languide carezze,
mentr'io fremente le belle forme
disciogliea dai veli!
Svanì per sempre il sogno mio d'amore.
L'ora è fuggita, e muoio disperato!
E muoio disperato!
E non ho amato mai tanto la vita,
tanto la vita!