За усі роки, що з милим в парі,
Я й не знала, що живу в окулярах,
В дивовижних і суцільно рожевих,
Крізь які усе щасливе й веселе.
А про те, що світ є чорним і білим,
Я і думки допускати не сміла.
Усі бачили мене в цьому світлі
І були завжди ласкаві й привітні.
І нічого не хотіла я більше,
Виливалася любов моя в вірші,
Йому першому їх завжди читала.
Так жила собі і горя не знала.
Звідкіля вона з’явилась, та хмара?
Але, якось ти зламав окуляри.
Пам’ятаю, сталось це серед ночі,
Як сирітки дві, заплакали очі.
Тихо капали сльозинки до ранку,
А коли вже дочекались світанку,
То збагнули вони й зрозуміли,
Що навколо усе – чорно-біле…
Що оте усе рожеве й тендітне
Не таке уже ласкаве й привітне,
І не те, щоб якось світ потемнішав,
Просто враз усе навкруг стало іншим!
Час минав, і я змогла зрозуміти,
Що у світі і такім можна жити.
Можна дихати, чогось там бажати,
На образи і біль не зважати.
Але раптом, аж до смерті злякалась,
Коли блискавкою думка зайнялась,
Я зомліла, віднялась моя мова –
Треба жити тепер без любові?
Без кохання, що у серці палало?
І мов квітку мене доглядало?
Та навіщо, кому це потрібно?
Без любові і срібло не срібло,
І марніють навіть золота чари.
Ти полагодь, мої окуляри…
Поверни мені рожевеє світло,
Хай кохання наше знову розквітне,
Хай навколо буде все, як раніше,
Хай у грудях буде завжди тепліше
Від думок про твої руки і очі,
Ні, не можу я без цього, не хочу!!!
Пригорнися швидше до мого стану,
Без кохання я, як квітка, зів’яну…
Відтепер я раджу всім, хто у парі:
Бережіть свої рожеві окуляри.
***
ID:
859182
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 25.12.2019 15:24:41
© дата внесення змiн: 25.12.2019 15:24:41
автор: Саша Чорнобіла
Вкажіть причину вашої скарги
|