Мені до рук поклав від спогадів ключі
Черговий рік, який вже майже за дверима,
Він пролетів, немов пугач перед очима,
Посипав пір'ям, сів нечутно на плечі.
Летять сніжинки на потертий циферблат,
Повільно голову в задумі повертаю
І пугача у люстрі часу розглядаю,
Неначе древній та безцінний експонат.
Хай помовчить мені ще трішки про ті дні,
Які в відтінках різнобарвних проживала,
Про те, як досвід власним болем карбувала
В своїй уразливій душевній глибині.
Боюсь злякати, я боюсь, що полетить,
Хоча, лякай чи не лякай - процес незмінний,
Він зникне в часі, се ля ві, бо він є тлінний,
Тому прощатись не спішу, хай посидить...
***
Чудово, Валеріє. Бо...
клас! Супер! Дуже оригінальний образ 
