|
Признаюсь чесно,сам собі,
боюся,що чекає-далі у житті.
Бо сталось так,що треба все міняти-
щоб жити,потрібно і себе "зламати".
Роки вже бють,легенько у пяту,
нагадуючи вік і скільки я живу.
В той час,підтримує душа-
давай ти зможеш,в тебе сімя.
І витру сльози,поправлю сивину,
та боязко,крокуючи- в нове життя пійду.
Зустріну подорожніх,на своїм шляху,
що руку подадуть і я подам,комусь допоможу.
А ще прискорюючи,кожний раз ходу,
я буду памятати-понад усе,люблю сімю.
І це мій стимул,девіз мого життя-
я не піддамся,бо хоч боюсь,та жити хочу я.
Цими словами,я підтримую себе,
але я думаю,все стерплю-дай Бог,так все буде.
Бо хочу жити і щоб жила сімя,
я вірю,буде так- бо за спиною дітлашня.
Тому й рядки,ці на папері написав,
я наче клятву-собі,сам дав.
На Бога,ще велику я,надію маю,
і щоб так було-молюся йому і його благаю.
ID:
858803
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 22.12.2019 15:02:46
© дата внесення змiн: 22.12.2019 15:02:46
автор: Бабич
Вкажіть причину вашої скарги
|