МАНОН
Згину забута,
одинока...
в пустелі цій безлюдній!
О, жах! Навкруг мене
все небо чорне...
Я тут самотня!
В оцих глибинах
пустелі загину
в муках страшних.
Ах! Згину, одинока
жінка в пустелі, згину!
Ах! Не хочу вмирать!
Ні! Не хочу вмирать!
Видно, усе скінчилось.
Спокою місцем ця
земля здавалась
(спокою місцем ця
земля здавалась)...
Ах! Ця моя фатальна
врода нове зло будить...
Забрать мене від нього хочуть.
Тепер моє жахливе
минуле воскресає,
стає живим переді мною знову.
Ах! Криваві плями всюди.
Ах! Все вже скінчилось.
Спокою місцем нині
могила манить...
Ні! Не хочу вмирать...
(Не хочу вмирать,
Ні! Ні! Не хочу вмирать)
Любове, рятуй!
Giacomo Puccini, Manon Lescaut:
Sola, perduta, abbandonata
MANON
Sola, perduta,
abbandonata...
in landa desolata!
Orror! Intorno a me
s'oscura il ciel...
Ahimè, son sola!
E nel profondo
deserto io cado,
strazio crudel,
ah! sola abbandonata,
io, la deserta donna!
Ah! Non voglio morir!
No! Non voglio morir!
Tutto dunque è finito.
Terra di pace mi
sembrava questa...
(Terra di pace mi
sembrava questa)
Ahi! Mia beltà funesta,
ire novelle accende...
Strappar da lui mi si volea;
or tutto il mio passato
orribile risorge,
e vivo innanzi al guardo mio si posa.
Ah! Di sangue s'è macchiato.
Ah! Tutto è finito.
Asil di pace ora
la tomba invoco...
No! Non voglio morir...
(Non voglio morir,
No! No! Non voglio morir)
amore, aita!
