|
Крокуючи,можливо і колись в бігу,
стежку життя,долаю я свою.
А іноді і їду,мелькають пейзажі у вікні,
і ці пейзажі,це буденні,прожиті дні.
Там за вікном,бурлить життя,
і це життя моє,але не завжди розумію я.
Крокуючи чи їдучи,ми забуваємо, про те-
що кроки ці,не повернути-у нас змоги не буде.
День за днем,крок долаючи,за кроком,
і нас вітають-з прожитим роком.
Рік то,минув а,що було у ньому,
можливо позабудемо,або не скажемо нікому.
В буденній суєті минають наші дні,
і тільки знесилившись,від ходи-згадуємо всі.
І ті картинки,що мелькали у вікні-
як не хватає вас,тепер мені.
Крокувати та їхати,я не припиняю,
та згадуючи епізоди старі,нові не помічаю.
Усе виходить,якось з запізненням-якісь проблеми.
та щоб я не робив-ніхто й ні,що мені,вже не поверне
ID:
856630
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 02.12.2019 10:38:59
© дата внесення змiн: 02.12.2019 10:39:59
автор: Бабич
Вкажіть причину вашої скарги
|