|
Ей Україно-скільки з терпіла,ти,
скільки зазнала,ти рідна біди.
Рубали,палили у рабство людей вели,
ще землі відібрали-та вижила рідненька ти,
Та більшої біди,у тебе не було,
ніж як,від голоду вимерло і не одне село.
Коли забравши,все зерно з обійсть,
убивали,та увязнювали- за пять колосків.
В той час,як хліб Український продавали,
тисячі Українців,селами ,від голоду вмирали.
І страшні випадки,були такі в селі,
коли-(по слухах),їли один,одного,щоб вижили самі.
Це горе Україно,ти на собі перенесла,
та міліони жителів,сільських не уберегла.
І плаче і ридає Українськая земля,
що хліба досхочу родила,а нагодувати немогла.
Тепер,коли хлібами майорять поля,
і слава Богу,голоду на Україні,вже нема.
Ми не повинні забувати,ті страшні часи,
щоб не накликати і не повернути,на людей знову біди.
ID:
856533
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 01.12.2019 14:24:05
© дата внесення змiн: 01.12.2019 14:27:44
автор: Бабич
Вкажіть причину вашої скарги
|
